10.07.09 № 14451/7/15-0617
Державні податкові адміністрації
в Автономній Республіці Крим,
областях, мм. Києві та Севастополі
Про особливості справляння
місцевих податків і зборів
по місцевим податкам і зборам
В листі встановлені наступні скорочення:
Закон України від 25.06.91 № 1251-XII „Про систему оподаткування” – Закон № 1251;
Закон України від 03.07.96 № 270/96-ВР „Про рекламу” (в редакції Закону України від 11.07.03 № 1121-IV) – Закон № 270;
Закон України від 21.12.93 № 3759-XII „Про телебачення і радіомовлення” – Закон № 3759;
Закон України від 06.09.05 № 2806-ІV „Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” – Закон № 2806;
Закон України від 06.09.05 № 2807-IV „Про благоустрій населених пунктів” – Закон № 2807;
Декрет Кабінету Міністрів України від 20.05.93 № 56-93 „Про місцеві податки і збори” – Декрет № 56-93;
Указ Президента України від 28.06.99 № 761/99 „Про впорядкування механізму сплати ринкового збору” – Указ;
Правила торгівлі на ринках, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.02 № 57/188/84/105 – Правила;
Порядок обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів), затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 19.02.98 № 80 – Порядок.
З метою правильності адміністрування місцевих податків і зборів та забезпечення повноти та своєчасності їх сплати до місцевих бюджетів повідомляємо наступне.
1. Щодо сплати комунального податку філіями підприємств.
Статтею 15 Закону № 1251 до місцевих податків і зборів віднесено комунальний податок. Пунктом 3 статті 15 цього Закону визначено, що місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому комунальний податок є обов'язковим для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язане запровадження цього податку.
Відповідно до статті 5 Закону № 1251 облік платників податків і зборів (обов'язкових платежів) здійснюється органами державної податкової служби та іншими державними органами відповідно до законодавства.
Порядок обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів) визначається центральним органом державної податкової служби України.
Пунктом 4.1 розділу 4 Порядку встановлено, що узяття на облік як платників податків – юридичних осіб та відокремлених підрозділів юридичних осіб здійснюється за їх місцезнаходженням відповідними органами державної податкової служби після внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру або, у випадках, передбачених законодавством, після присвоєння ідентифікаційних кодів за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України.
При цьому, пунктом 7.11 Порядку визначено, якщо відповідно до законодавства в платника податків, окрім обов'язків щодо подання податкових декларацій (розрахунків, звітів) та/або нарахування, утримання або сплати (перерахування) податків, зборів, інших обов'язкових платежів на території територіальної громади за своїм місцезнаходженням, виникають такі обов'язки на території іншої територіальної громади, то в органі державної податкової служби, відповідному цій території, такий платник податків зараховується до категорії платників окремих податків.
У пункті 9.2. Порядку зазначено, що платник податків зараховується до категорії платників окремих податків за місцезнаходженням його підрозділів, земельних ділянок, родовищ корисних копалин, джерел забруднення навколишнього природного середовища, об'єктів рухомого або нерухомого майна, транспортних засобів, гастрольних заходів тощо, розташованих на територіях інших територіальних громад, ніж платник податків.
Таким чином, облік платників комунального податку в органах державної податкової служби здійснюється за місцезнаходженням юридичної особи або філії, якщо така філія розташована на території іншої територіальної громади, ніж юридична особа, і є платником комунального податку відповідно до рішення органу місцевого самоврядування.
Підставою для взяття на облік відокремленого підрозділу юридичної особи є надходження повідомлення про створення відокремленого підрозділу юридичної особи від державного реєстратора до органу державної податкової служби за місцезнаходженням відокремленого підрозділу (п. 4.4 Порядку).
Згідно зі статтею 19 Декрету місцеві податки і збори перераховуються до бюджетів місцевого самоврядування в порядку, визначеному радами, якими вони встановлюються.
Отже, сплата комунального податку та подання податкової звітності повинні здійснюватися по місцю знаходження відокремленого підрозділу (філії) з моменту взяття його на облік в органах державної податкової служби як платника цього податку, визначеного відповідним рішенням органу місцевого самоврядування.
2. Щодо сплати ринкового збору за умов оренди торгового місця на ринку на визначений термін.
Відповідно до статті 4 Декрету ринковий збір – це плата за торгові місця на ринках і в павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків, що справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію та інші товари.
Пунктом 1 Указу встановлено, що ринковий збір – це плата за право займання місця для торгівлі на ринках усіх форм власності, в тому числі у павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках (включаючи орендовані), з автомобілів, візків, мотоциклів, ручних візків тощо.
Правилами визначено вимоги щодо функціонування створених в установленому порядку ринків усіх форм власності, організації оптового та роздрібного продажу на них сільгосппродуктів, продовольчих і непродовольчих товарів, худоби, тварин, кормів тощо, надання послуг, додержання ветеринарних, санітарних, протипожежних вимог і правил безпеки праці на ринках, прав споживачів і вимог податкового законодавства.
Пунктом 20 Правил встановлено, що адміністрація ринку при наданні продавцям торговельних місць на визначений термін укладає з ними письмову угоду, в якій рекомендується зазначати термін дії угоди, асортимент (вид) товарів, що реалізуються, розташування торговельного місця, умови оренди торговельного місця, розмір та порядок оплати за оренду майна, перелік послуг, які надає ринок, та їх вартість.
В даному випадку, приватний підприємець або юридична особа укладає договір оренди торгового місця на ринку на визначений термін, без права передачі його у цей період іншому суб’єкту господарювання. Водночас ринок не може надати це торгове місце іншому суб’єкту господарювання у разі відсутності орендаря за будь-яких випадків, крім форс-мажорних обставин, передбачених в угоді.
Згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Зважаючи на це, підприємець самостійно вирішує порядок здійснення ним господарської діяльності, у даному випадку – торгівлі на торговому місці ринку, яке надано йому в оренду на визначений в угоді термін.
Водночас, слід зазначити, що відповідно до пункту 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Отже, у даному випадку, підприємець повинен сплатити ринковий збір за надане йому торгове місце у строки, за термін та у сумі, передбаченими укладеною з ним угодою.
3. Щодо сплати збору за право використання місцевої символіки у м. Києві.
Згідно з частинами першою та другою статті 12 Декрету збір за право на використання місцевої символіки справляється з юридичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою. Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток) видається відповідними органами місцевого самоврядування.
Статтею 18 Декрету органам місцевого самоврядування надано право самостійно встановлювати і визначати порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок. Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників.
Згідно з пунктом 1.2 Положення про збір за право на використання місцевої символіки міста Києва, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 15.02.94 № 7 (в редакції рішення Київської міської ради від 09.03.06 № 149/3240 із змінами та доповненнями, далі – Положення), до місцевої символіки відносяться назви і зображення об'єктів та історичних пам'яток міста згідно з затвердженим розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 15.01.96 № 39 Переліком назв об'єктів та історичних пам'яток, що відносяться до місцевої символіки, використання яких юридичними особами і громадянами у комерційних цілях підлягає сплаті збору у встановленому порядку (зі змінами, далі – Перелік). Це: герб м. Києва; прапор м. Києва; назви (похідні від назв) історичних пам'яток міста згідно з Переліком, які використовуються в найменуваннях підприємств або окремих видах продукції; зображення об'єктів історичних пам'яток міста згідно з Переліком, які використовуються при виготовленні друкованої (за виключенням бланків ділових паперів), сувенірної, рекламної продукції тощо. Пунктом 76 Переліку до місцевої символіки віднесено назву Київ.
Платниками збору, як встановлено розділом ІІІ Положення, є юридичні особи, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, філії та інші відокремлені підрозділи підприємств і організацій, які здійснюють діяльність на території м. Києва, а також окремі громадяни, які у встановленому порядку займаються підприємницькою діяльністю і використовують символіку м. Києва з комерційною метою, крім підприємств, установ та організацій, а також інших суб'єктів підприємницької діяльності, які використовують в найменуваннях слово Київ та похідні від нього для визначення свого місцезнаходження.
Враховуючи вимоги чинного законодавства України та рішення Київської міської ради від 09.03.06 № 149/3240, назва підприємства, яка вказує лише на його місцезнаходження за територіальною ознакою, і не використовується у комерційних цілях, не може відноситись до елементів місцевої символіки, які могли би бути об’єктом оподаткування збором за право використання місцевої символіки.
4. Щодо оподаткування реклами, яка міститься у програмах (передачах) іноземних телерадіоорганізацій, що транслюються (ретранслюються) на територію України.
Основні засади рекламної діяльності в Україні, регулювання правових відносин, що виникають у процесі створення, розповсюдження, одержання реклами визначає Закон № 270.
При цьому загальні норми щодо оподаткування податком з реклами встановлено статтею 11 Декрету, якою визначено об'єкт оподаткування, платників податку, граничні розміри ставок податку з реклами. Відповідно до статті 21 Декрету іноземні юридичні особи та громадяни сплачують місцеві податки і збори на рівних умовах з юридичними особами та громадянами України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами та законодавством України.
Статтею 11 Декрету об'єктом податку з реклами визначена вартість послуг за встановлення та розміщення реклами а платниками податку – юридичні особи та громадяни, які надають ці послуги.
Отже, суб’єкти господарювання (провайдери програмних послуг), які згідно з Законом № 3759 отримали відповідну ліцензію на мовлення, і за умов трансляції (ретрансляції) програм (передач) іноземних телерадіоорганізацій розміщують рекламний продукт в інформаційному просторі України є платниками податку з реклами.
Сплата податку з реклами до місцевого бюджету здійснюється за ставками і у строки встановлені рішенням органу місцевого самоврядування про запровадження податку з реклами на відповідній території. Платник податку надає податковий розрахунок податку з реклами за формою встановленою наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.03 № 624 до органу державної податкової служби за місцем реєстрації у строки встановлені рішенням органу місцевого самоврядування.
Слід зауважити, що питання визначення вартості послуг вітчизняних провайдерів за розміщення реклами при трансляції (ретрансляції) програм іноземних телерадіокомпаній належить до компетенції сторін, які укладають відповідні угоди.
Згідно зі статтею 17 Декрету збір за видачу дозволу на торгівлю справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари залежно від площі торгового місця, його територіального розміщення та виду продукції.
Збір за видачу дозволу на торгівлю справляється уповноваженими організаціями, яким надано таке право. Встановлення цього збору не стосується тих об'єктів торгівлі, які створені до набрання чинності Декретом.
Для суб'єктів, що постійно здійснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях (стаціонарних об'єктах), збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі стягується одноразово.
Після набрання чинності Законом № 2806 змінився порядок отримання дозвільних документів на провадження господарської діяльності.
Згідно зі статтею 1 Закону № 2806 об'єкт, на який видається документ дозвільного характеру, зокрема, є господарська діяльність певного виду, робота та послуга.
Статтею 263 Господарського кодексу України встановлено, що господарсько-торговельною є діяльність, яка здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.
Отже, роздрібна чи оптова торгівля є послугою із задоволення потреб юридичних осіб і громадян в товарах народного споживання.
Відповідно до вимог п. 1 ст. 4 Закону № 2806, необхідність одержання документа дозвільного характеру (до яких, виходячи з наведеного, відноситься і дозвіл на розміщення об’єкту торгівлі) встановлюється виключно законами, які регулюють відносини, пов'язані з одержанням документів дозвільного характеру.
Згідно зі ст. 1 Закону № 2806 місцеві дозвільні органи – міські ради та їх виконавчі органи, районні та районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації, територіальні (місцеві) органи центральних органів виконавчої влади, їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру від свого імені, а також підприємства, установи, організації, що у випадках, передбачених законом, уповноважені видавати документи дозвільного характеру і можуть залучатися до проведення експертизи та обстеження, необхідних для видачі документів дозвільного характеру, у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниць.
Відповідно до п. 10 ст. 10 Закону № 2807 до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, надання на території об'єктів благоустрою дозволу на розміщення будівель і споруд торговельного та іншого призначення.
Видача документів дозвільного характеру місцевими дозвільними органами, як встановлено пунктом 3 ст. 4 Закону № 2806, здійснюється за принципом організаційної єдності, що передбачає наявність адміністратора, у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно зі ст. 7 Закону № 2806 суб’єктами господарювання до заяви додаються, зокрема, документи, які підтверджують внесення плати за видачу документа дозвільного характеру, якщо вона передбачена законом.
Статтею 17 Декрету встановлено, що збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі – це плата за оформлення і видачу дозволів на торгівлю в спеціально відведених для цього місцях.
На підставі вищевикладеного, обов’язок сплати збору за видачу дозволу на розміщення об’єкту торгівлі виникає при отриманні такого дозволу відповідно до рішень органів місцевого самоврядування.
Водночас, звертаємо увагу на те, що Прикінцевими положеннями Закону № 2806 (п. 3 ст. 11) внесені зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: статтею 164 передбачена відповідальність суб’єктів господарювання за провадження господарської діяльності, зокрема, без одержання дозволу або іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом.
Всі інші надані податкові роз’яснення діють у частині, що не суперечать цьому оглядовому листу.
Заступник Голови ДПА України С.В. Чекашкін