ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
Н А К А З
19 грудня 2008 року № 784
Про затвердження Методичних
рекомендацій щодо повноти охоплення
обліком платників окремих видів податків
Відповідно до абзацу четвертого статті 2 та пункту 2 статті 8 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ „Про державну податкову службу в Україні”, статті 5 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII „Про систему оподаткування”, розділу 9 Порядку обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів), затвердженого наказом ДПА України від 19.02.98 № 80, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 16.03.98 за № 172/2612 (у редакції наказу ДПА України від 17.11.98 № 552) зі змінами, з метою повного охоплення обліком платників окремих видів податків
НАКАЗУЮ:
1. Затвердити Методичні рекомендацій щодо повноти охоплення обліком платників окремих видів податків (далі – Методичні рекомендації), що додаються.
2. Головам державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі забезпечити:
2.1. проведення підпорядкованими органами державної податкової служби інвентаризації платників окремих видів податків та приведення їх обліку у відповідність до вимог Методичних рекомендацій з метою забезпечення достовірності, повноти та актуальності облікових справ платників окремих видів податків та відомостей про таких платників у Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб або Реєстрі фізичних осіб – платників податків – підприємців;
2.2. зарахування платників податків до категорії платників окремих видів податків за місцезнаходженням їх підрозділів чи об’єктів оподаткування, розташованих на території іншої територіальної громади, ніж такі платники податків, у підпорядкованих органах державної податкової служби відповідно до Методичних рекомендацій.
3. Департаменту масово-роз'яснювальної роботи та звернень громадян (Косарчук В.П.) забезпечити оприлюднення цього наказу через засоби масової інформації та розміщення на веб-сайті ДПА України.
4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Голови Регурецького В.В.
| Голова | С.В. Буряк |
ЗАТВЕРДЖЕНО
наказ ДПА України
19.12..2008 № 784
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
щодо повноти охоплення обліком платників окремих видів податків
(далі – Методичні рекомендації)
1. Загальні положення
Методичні рекомендації розроблені з метою забезпечення єдиної методології обліку платників окремих видів податків і призначені для використання органами ДПС при вирішенні питань зарахування платника податків до категорії платників окремих видів податків за місцезнаходженням його підрозділів чи об’єктів оподаткування, розташованих на території іншої територіальної громади, ніж такий платник податків.
Якщо відповідно до законодавства у платника податків, крім обов'язків подання податкових декларацій (розрахунків, звітів) та/або нарахування, утримання або сплати (перерахування) податків, зборів, інших обов'язкових платежів на території територіальної громади за своїм місцезнаходженням, виникають такі обов'язки на території іншої територіальної громади, то в органі ДПС, який обслуговує цю територію, такий платник податків зараховується до категорії платників окремих податків.
У Методичних рекомендаціях терміни вживаються у визначених чинним законодавством України значеннях.
Скорочення вживаються у таких значеннях:
органи ДПС – органи державної податкової служби України;
ЄДР – Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців;
Єдиний банк даних – Єдиний банк даних про платників податків – юридичних осіб;
Реєстр фізичних осіб – Реєстр фізичних осіб – платників податків самозайнятих осіб.
2. Види податків і зборів (обов'язкових платежів), для сплати яких юридичні особи, відокремлені підрозділи юридичних осіб та фізичні особи - підприємці можуть бути зараховувані до категорії платників окремих податків за місцезнаходженням їх підрозділів та об'єктів
2.1. Податок з доходів фізичних осіб
Обов’язки нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку з доходів фізичних осіб до бюджету відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-ІV „Про податок з доходів фізичних осіб” (далі – Закон № 889) покладено на податкового агента, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 Закону № 889.
Порядок сплати (перерахування) податку до бюджету визначено статтею 16 Закону № 889 і застосовується юридичними особами, у тому числі такими, що мають філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, розташовані на території іншої територіальної громади, ніж така юридична особа, а також відокремленими підрозділами юридичних осіб, яким в установленому порядку надано повноваження щодо нарахування, утримання і сплати (перерахування) до бюджету податку (далі – уповноважений підрозділ).
Якщо відокремленим підрозділам, утвореним для здійснення господарської діяльності, в установленому порядку не надано повноваження щодо нарахування, утримання і сплати (перерахування) до бюджету податків і зборів (обов’язкових платежів), у тому числі податку з доходів фізичних осіб, то на обліку в органах ДПС за місцезнаходженням таких відокремлених підрозділів (структурних одиниць) повинні перебувати господарські організації як платники окремих податків (наказ ДПА України від 22.04.04 № 232 „Про затвердження Податкового роз'яснення щодо порядку сплати (перерахування) податку з доходів фізичних осіб до бюджету”).
Відповідно до пункту 5.3. розділу 5 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПА України від 29.09.03 №451, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 22.10.03 за №960/8281, у випадку, коли юридична особа має філію або інший відокремлений підрозділ з окремим ідентифікаційним кодом за ЄДРПОУ та іншим місцезнаходженням ніж головне підприємство, які наділені повноваженнями нарахування, утримання і сплати (перерахування) податку з доходів фізичних осіб, податковий розрахунок за формою №1ДФ таким уповноваженим підрозділом подається до органу ДПС за своїм місцезнаходженням. У разі коли філія не є уповноваженим підрозділом, податковий розрахунок за формою №1ДФ у вигляді окремої порції за філію подає головне підприємство до органу ДПС за своїм місцезнаходженням.
Відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного місцевого бюджету несе юридична особа або її уповноважений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід.
Враховуючи викладене, якщо відокремлений підрозділ є уповноваженим підрозділом щодо нарахування, утримання і сплати (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб, то він перебуває на обліку в органі ДПС за своїм місцезнаходженням, та головне підприємство, у складі якого знаходиться такий підрозділ, не підлягає зарахуванню до категорії платників окремих видів податків у такому органі ДПС.
Якщо відокремлений підрозділ не є уповноваженим підрозділом щодо нарахування, утримання і сплати (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб, то в органі ДПС за місцезнаходженням такого підрозділу повинно перебувати головне підприємство як платник податку з доходів фізичних осіб.
При цьому, внесення відомостей до Єдиного банку даних про зарахування головного підприємства до категорії платників окремих видів податків як платника податку з доходів фізичних осіб здійснюється підрозділом реєстрації та обліку платників податків у разі надходження від підрозділів оподаткування юридичних осіб службової записки про сплату таким платником податків податку з доходів фізичних осіб та необхідність зарахування до категорії платників окремих видів податків.
2.2. Плата за торговий патент
Частиною першою статті 1 Закону України від 23 березня 1996 року № 98/96-ВР „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” (далі – Закон № 98) встановлено, що об'єктом правового регулювання згідно з цим Законом є торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг.
Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 98, який є спеціальним законом з питань оподаткування щодо патентування, суб'єктами правовідносин, які підлягають регулюванню за цим Законом, є юридичні особи та суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, резиденти і нерезиденти, а також їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо), які займаються підприємницькою діяльністю, передбаченою частиною першою цієї статті.
Згідно зі статтею 2 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств” (далі у цьому пункті – Закон № 334) платниками цього податку, зокрема, є суб'єкти господарської діяльності, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку, та їх філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої територіальної громади.
Податок з прибутку, отриманий від діяльності, яка підлягає патентуванню відповідно до Закону № 98, підлягає сплаті до бюджету у сумі, визначеній відповідно до Закону № 334, зокрема пунктом 16.3 Закону № 334. Згідно з цим пунктом платник податку, який здійснює діяльність, що підлягає патентуванню відповідно до Закону № 98, зобов'язаний вести окремий облік та визначати податок на прибуток від кожного окремого виду такої діяльності з відображенням у додатку К6 до рядка 13 декларації із податку на прибуток підприємства.
Тобто, спеціальним Законом № 98 та Законом № 334 встановлено коло суб‘єктів правовідносин у сфері патентування, до яких поряд із юридичними особами належать і філії, інші відокремлені структурні підрозділи юридичної особи.
Таким чином, в органах ДПС платниками плати за торговий патент є юридичні особи або фізичні особи – підприємці, які здійснюють торговельну діяльність, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей, а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг, а також філії юридичних осіб, інші відокремлені структурні підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, у разі, якщо вони є платниками податку на прибуток відповідно до вимог Закону № 334 або якщо відомості про такі відокремлені підрозділи внесені до ЄДР відповідно до вимог Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”.
При цьому, внесення відомостей до Єдиного банку даних або Реєстру фізичних осіб щодо зарахування до категорії платників окремих видів податків як платника плати за торговий патент здійснюється підрозділом реєстрації та обліку платників податків у разі надходження від підрозділів оподаткування юридичних (фізичних) осіб облікової справи такого платника податків, яка містить подану платником заяву на придбання торгового патенту, оформлену відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 98.
2.3. Місцеві податки і збори
Відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування зокрема встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.
Пунктами 24 i 28 статті 26 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР „Про місцеве самоврядування в Україні” (далі – Закон № 280) встановлено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить встановлення місцевих податків, зборів і розмірів їх ставок у межах, визначених законом, прийняття рішень про надання відповідно до чинного законодавства пільг при сплаті місцевих податків і зборів. Статтею 69 Закону № 280 визначено, що місцеві податки i збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.
Пунктом 3 статті 15 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII „Про систему оподаткування” (далі – Закон № 1251) визначено, що місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і у межах граничних розмірів ставок, визначених законами України.
Види місцевих податків і зборів, граничні розміри ставок, порядок обчислення і сплати, категорії платників визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 56-93 „Про місцеві податки і збори” (далі – Декрет). Нормами Декрету визначено, що платниками збору за парковку автомобілів, ринкового збору, збору за участь у бігах на іподромі, податку з реклами, збору за право на використання місцевої символіки, збору за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей, збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі, податку з продажу імпортних товарів, комунального податку є юридичні особи та громадяни.
Таким чином, в органах ДПС як платники місцевих податків і зборів повинні обліковуватись особи, уповноважені сплачувати ці збори, з урахуванням вимог рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів. При цьому, внесення відомостей до Єдиного банку даних або Реєстру фізичних осіб про зарахування до категорії платників окремих видів податків як платника місцевих податків та зборів здійснюється підрозділом реєстрації та обліку платників податків у разі надходження від підрозділів оподаткування юридичних (фізичних) осіб облікової справи такого платника податків, яка містить поданий платником податковий розрахунок.
У разі якщо на території таких громад здійснюють діяльність відокремлені підрозділи юридичної особи та юридична особа прийняла рішення про делегування повноважень щодо подання податкових розрахунків та сплаті місцевих податків та зборів такому підрозділу, письмово повідомивши про це орган ДПС за місцем своєї реєстрації та орган ДПС за місцезнаходженням відокремленого підрозділу, то на обліку в органі ДПС відповідної територіальної громади має перебувати відокремлений підрозділ. При цьому юридичну особу не потрібно брати на облік як платника місцевих податків та зборів.
2.4. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів
Статтею 1 Закону України від 11 грудня 1991 року № 1963-XII „Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” (далі – Закон № 1963) визначено, що платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи (далі – юридичні особи), а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі – фізичні особи), які здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів та/або мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 цього Закону є об'єктами оподаткування.
Статтею 3 Закону № 1963 визначено, що податок з визначених цим Законом власників наземних транспортних засобів сплачується юридичними та фізичними особами за місцем реєстрації таких транспортних засобів.
Таким чином, в органах ДПС за місцем реєстрації транспортних засобів повинна перебувати на обліку юридична особа як платник податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. При цьому, внесення відомостей до Єдиного банку даних про зарахування до категорії платників окремих видів податків як платника податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів здійснюється підрозділом реєстрації та обліку платників податків у разі надходження від підрозділів оподаткування юридичних (фізичних) осіб облікової справи такого платника податків, яка містить поданий платником розрахунок суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.
У разі якщо на таких транспортних засобах здійснюють діяльність відокремлені підрозділи юридичної особи та юридична особа прийняла рішення про делегування повноважень з подачі податкових розрахунків та сплаті податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів такому підрозділу, письмово повідомивши про це орган ДПС за місцем своєї реєстрації та орган ДПС за місцезнаходженням відокремленого підрозділу, на обліку в органі ДПС за місцем реєстрації транспортного засобу має перебувати відокремлений підрозділ. При цьому юридичну особу не потрібно брати на облік як платника податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.
2.5. Збір за спеціальне водокористування у частині використання води
Відповідно до абзацу десятого статті 30 Водного кодексу України платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни-підприємці, які використовують воду, отриману шляхом збору води (первинні водокористувачі) та/або з водозабірних споруд первинних водокористувачів (вторинні водокористувачі), та користування водами для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.
Згідно із пунктом 2.3 Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту, затвердженої спільним наказом Мінфіну, ДПА, Мінекономіки, Мінекобезпеки України від 01.10.99 № 231/539/118/219, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.10.99 за № 711/4004, якщо до складу підприємства-водокористувача входять філії, які не мають банківських рахунків, не ведуть окремого бухгалтерського обліку діяльності, не складають окремого балансу, то збори вносяться підприємством-водокористувачем, до складу якого входять такі філії, за місцезнаходженням таких філій.
Внесення відомостей до Єдиного банку даних або Реєстру фізичних осіб про зарахування суб’єкта господарювання до категорії платників окремих видів податків як платника збору за спеціальне водокористування у частині використання води здійснюється підрозділом реєстрації та обліку платників податків у разі надходження від підрозділів оподаткування юридичних (фізичних) осіб облікової справи такого платника податків, яка містить поданий платником розрахунок збору за спеціальне водокористування у частині використання води.
3. Види податків і зборів (обов'язкових платежів), для сплати яких юридичні особи та фізичні особи - підприємці можуть бути зараховувані до категорії платників окремих податків за місцезнаходженням підрозділів та об'єктів
3.1. Плата за землю (земельний податок та орендна плата за землі державної і комунальної власності)
Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII „Про систему оподаткування” встановлено, що плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) є загальнодержавним податком і справляється у порядку, визначеному Законом України від 3 липня 1992 року № 2535-XII „Про плату за землю” (далі – Закон № 2535).
Відповідно до статті 5 Закону № 2535 об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар, тобто, безпосередньо ті юридичні особи, фізичні особи – підприємці та громадяни (у тому числі резиденти і нерезиденти), які відповідно до законодавства набули права власності на землю в Україні або яким законодавством надані в користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата (стаття 2 Закону № 2535).
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, – договір оренди такої земельної ділянки.
Платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу ДПС за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на календарний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій (стаття 14 Закону № 2535).
Якщо за юридичною особою рахуються у власності або користуванні земельні ділянки у кількох адміністративно-територіальних одиницях, на яких здійснюють діяльність відокремлені підрозділи юридичної особи, то до державних податкових інспекцій такої адміністративно-територіальних одиниці подається юридичною особою податковий розрахунок земельного податку у розрізі земельних ділянок, тобто де наявні такі земельні ділянки. За кожним поданим розрахунком у податкових інспекціях відкриваються картки особових рахунків, де проводиться нарахування земельного податку.
Отже, в органах ДПС за місцезнаходженням земельних ділянок юридична особа (фізична особа – підприємець) повинна перебувати на обліку як платник плати за землю і відповідно подавати до органу ДПС податковий розрахунок. При цьому, внесення відомостей до Єдиного банку даних або Реєстру фізичних осіб про зарахування до категорії платників окремих видів податків як платника плати за землю здійснюється підрозділом реєстрації та обліку платників податків у разі надходження від підрозділів оподаткування юридичних (фізичних) осіб облікової справи такого платника податків, яка містить поданий платником податковий розрахунок.
3.2. Збір за спеціальне використання лісових ресурсів
Пунктом 2.1 Інструкції про механізм справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, затвердженої наказом Державного комітету лісового господарства України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, ДПА України від 15.10.99 № 91/241/129/236/565, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15.11.99 за № 785/4078 (далі – Інструкція), визначено, що платниками збору за спеціальне використання лісових ресурсів є юридичні і фізичні особи, яким надані у постійне або тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду (далі – лісокористувачі).
Відповідно до пункту 6.1 Інструкції лісокористувачі щокварталу складають розрахунок збору за спеціальне використання лісових ресурсів накопичувальним підсумком з початку року за встановленою формою, що є підставою для взяття їх на облік в органах ДПС та нарахування суми збору в особовому рахунку платника. Розрахунок лісокористувачами подається органам ДПС за місцем адміністративного розташування ділянок лісового фонду.
Пунктом 6.2 Інструкції визначено, що збір за спеціальне використання лісових ресурсів сплачується лісокористувачами щокварталу рівними частинами від суми, зазначеної у дозволі, протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку подання розрахунку збору (тобто протягом 50 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу), за винятком громадян, які отримали ордери на дрібний відпуск деревини чи лісові квитки; підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, релігійних організацій, іноземних юридичних і фізичних осіб, якщо сума збору в лісорубному чи лісовому квитках не перевищує п'яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян; лісокористувачів з іншої області.
Згідно з пунктом 6.5 Інструкції до отримання лісорубних квитків (ордерів) та лісових квитків збір вноситься у каси лісокористувачів, які їх видають:
громадянами – вся сума, зазначена в ордері чи лісовому квитку;
підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян, релігійними організаціями, іноземними юридичними і фізичними особами – якщо сума збору у лісорубному чи лісовому квитках не перевищує п'яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Платники збору за спеціальне використання лісових ресурсів обліковуються в органі ДПС за місцем розташування ділянок лісового фонду. При цьому, внесення відомостей до Єдиного банку даних щодо зарахування до категорії платників окремих видів податків як платника збору за спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється підрозділом реєстрації та обліку платників податків у разі надходження від підрозділів оподаткування юридичних осіб облікової справи такого платника податків, яка містить поданий платником податковий розрахунок збору за спеціальне використання лісових ресурсів.
3.3. Фіксований сільськогосподарський податок (ФСП)
Відповідно до статті 2 Закону України від 17 грудня 1998 року № 320-XIV „Про фіксований сільськогосподарський податок” (далі – Закон № 320) особи можуть бути зареєстровані як платники ФСП, якщо такі особи є сільськогосподарськими підприємствами різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, а також рибницькі, рибальські та риболовецькі господарства, які займаються розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах), у яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу.
Якщо особа створюється шляхом злиття, приєднання, поділу (виділу), перетворення або виділу згідно з відповідними нормами Цивільного кодексу України, то норма щодо дотримання не менш як 75 відсотків загальної суми валового доходу від реалізації (поставки) сільськогосподарської продукції (супутніх послуг) протягом останнього податкового періоду поширюється на:
усіх осіб солідарно, які зливаються або приєднуються;
кожну окрему особу, створену шляхом поділу або виділу;
особу, створену шляхом перетворення.
Згідно зі статтею 5 Закону № 320 об'єктом оподаткування для платників ФСП є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, у тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).
Для отримання реєстрації як платника ФСП особа має подати відповідному органу ДПС документи за переліком, який встановлюється за процедурою, визначеною законом для подання податкової звітності.
В умовах дії Закону № 320 та законів, що визначають статус сільськогосподарських виробників, платниками ФСП можуть бути лише юридичні особи, які виконують умови Законів України „Про колективне сільськогосподарське підприємство”, „Про фермерське господарство”, Закону № 320, постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 658 „Про затвердження Положення про порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку” із змінами та інших нормативних актів. Тобто, платниками ФСП є юридичні особи, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, а також розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).
Платники податку визначають суму ФСП на поточний рік у порядку і розмірах, передбачених Законом № 320, і подають загальний розрахунок ФСП на всю площу земельної ділянки органу ДПС за місцем своєї реєстрації до 1 лютого календарного року. У ті ж терміни платник податку подає розрахунок ФСП окремо по кожній земельній ділянці органу ДПС за місцем розташування такої земельної ділянки.
Отже, в органах ДПС за місцем своєї реєстрації та місцезнаходженням земельних ділянок юридична особа повинна перебувати на обліку як платник ФСП і відповідно подавати до органу ДПС податкові розрахунки. При цьому, внесення відомостей до Єдиного банку даних про зарахування до категорії платників окремих видів податків як платника ФСП здійснюється підрозділом реєстрації та обліку платників податків у разі надходження від підрозділів оподаткування юридичних осіб облікової справи такого платника податків, яка містить поданий платником розрахунок ФСП.
3.4. Збір за проведення гастрольних заходів
Законом України від 10 липня 2003 року № 1115-IV „Про гастрольні заходи в Україні” визначено, що платниками збору за проведення гастрольних заходів на території України є організатори гастрольних заходів, тобто суб'єкти господарювання, які займаються організацією гастрольних заходів на території України і статутними документами яких передбачено таку діяльність.
Об'єктом оподаткування збором за проведення гастрольних заходів на території України є виручка від реалізації квитків на гастрольний захід.
Порядком організації та проведення гастрольних заходів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 35, визначено, що організатор гастрольних заходів повинен в органі, який веде облік гастрольних заходів, що проводяться на відповідній території (Міністерство культури Автономної Республіки Крим, Головне управління культури і мистецтв Київської міської держадміністрації, управління культури обласних та Севастопольської міської держадміністрацій), отримати свідоцтво про проведення гастрольного заходу. Проведення гастрольних заходів без свідоцтва не дозволяється.
Платники збору за проведення гастрольних заходів протягом десяти календарних днів після дати проведення гастрольного заходу подають до органу ДПС за місцем його проведення розрахунок збору за проведення гастрольних заходів за формою, встановленою центральним податковим органом.
Платник збору за проведення гастрольних заходів береться на облік в органі ДПС за місцем проведення гастрольного заходу. При цьому, внесення відомостей до Єдиного банку даних про зарахування до категорії платників окремих видів податків як платника збору за проведення гастрольних заходів здійснюється підрозділом реєстрації та обліку платників податків у разі надходження від підрозділів оподаткування юридичних осіб облікової справи такого платника податків, яка містить поданий платником податковий розрахунок збору за проведення гастрольних заходів.
3.5. Плата за користування радіочастотним ресурсом України
Статтею 5 Закону України від 01 червня 2000 року № 1770-III „Про радіочастотний ресурс України” (далі – Закон № 1770) визначено, що користувачі радіочастотного ресурсу України залежно від напрямів його використання поділяються на спеціальні і загальні.
До спеціальних користувачів радіочастотного ресурсу України відносяться підрозділи і організації Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства з надзвичайних ситуацій України та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони, Державного департаменту з питань виконання покарань, ДПА України (у частині застосування радіоелектронних засобів податковою міліцією), якщо їх діяльність пов'язана з використанням радіоелектронних засобів виключно для виконання функціональних обов'язків і за умови їх фінансування за рахунок Державного бюджету України, а також Міністерства транспорту України у частині застосування радіоелектронних засобів об'єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України та забезпечення польотів, а також у частині застосування радіоелектронних засобів Державною спеціальною службою транспорту.
До загальних користувачів радіочастотного ресурсу України належать користувачі, які не внесені до переліку, визначеного попереднім абзацом.
Загальні користувачі радіочастотного ресурсу України поділяються на такі групи:
суб'єкти господарювання, які користуються радіочастотним ресурсом України для надання телекомунікаційних послуг, за винятком розповсюдження телерадіопрограм;
суб'єкти господарювання, які здійснюють розповсюдження телерадіопрограм із застосуванням власних або орендованих радіоелектронних засобів;
технологічні користувачі і радіоаматори - юридичні чи фізичні особи, які користуються радіочастотним ресурсом України без надання телекомунікаційних послуг.
Від сплати за користування радіочастотним ресурсом України звільняються спеціальні користувачі і радіоаматори.
Користувачі радіочастотного ресурсу України сплачують щомісячний збір за користування наданим радіочастотним ресурсом, який вноситься у визначені відповідними законодавчими актами терміни, та щомісяця протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, подають до органів ДПС податкові декларації, форма якої визначається центральним податковим органом (стаття 57 Закону № 1770).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року № 77 „Про ставки щомісячних зборів за використання радіочастотного ресурсу України” із змінами щомісячний збір сплачується окремо по кожному регіону України – Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києву і Севастополю.
Отже, користувачі радіочастотного ресурсу України, яким надано право користуватися радіочастотним ресурсом України на підставі ліцензій на користування радіочастотним ресурсом України, що засвідчує право суб'єкта господарювання на користування радіочастотним ресурсом України протягом визначеного терміну у конкретних регіонах та межах певних смуг, номіналів радіочастот з виконанням ліцензійних умов або дозволу, який засвідчує право власника конкретного радіоелектронного засобу або випромінювального пристрою на його експлуатацію протягом визначеного терміну в певних умовах, повинні перебувати на обліку в органах ДПС як платники збору радіочастотного ресурсу України. Внесення відомостей до Єдиного банку даних про зарахування до категорії платників окремих видів податків як платника збору радіочастотного ресурсу України здійснюється підрозділом реєстрації та обліку платників податків у разі надходження від підрозділів оподаткування юридичних осіб облікової справи такого платника податків, яка містить подану платником податкову декларацію.
3.6. Рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат
Пунктом 2 Порядку обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 року № 256 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року № 261) (далі – Порядок), визначено, що платниками рентної плати є суб'єкти господарювання, які видобувають вуглеводневу сировину на підставі спеціальних дозволів на користування надрами, отриманих у встановленому законодавством порядку.
Пунктом 7 Порядку визначено, що платник рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат подає податковий розрахунок органу ДПС за місцезнаходженням ділянки надр, межі якої визначені в отриманому платником спеціальному дозволі на користування надрами для видобування (у тому числі під час геологічного вивчення) вуглеводневої сировини, у разі розміщення такої ділянки в межах території України або за місцем перебування на обліку як платника податків і зборів (обов'язкових платежів) у разі розміщення ділянки надр, межі якої визначено в отриманому платником спеціальному дозволі на користування надрами для видобування (у тому числі під час геологічного вивчення) вуглеводневої сировини, у межах континентального шельфу та/або виключної (морської) економічної зони України.
Таким чином, якщо суб’єкт господарювання, який отримав спеціальний дозвіл на користування надрами для видобування вуглеводневої сировини, здійснює видобуток вуглеводневої сировини з ділянки надр у межах території України, то такий платник має перебувати на обліку як платник окремих податків – рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат в органах ДПС за місцезнаходженням такої ділянки надр. Внесення відомостей до Єдиного банку даних про зарахування до категорії платників окремих видів податків як платника рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат здійснюється підрозділом реєстрації та обліку платників податків у разі надходження від підрозділів оподаткування юридичних осіб облікової справи такого платника податків, яка містить поданий платником податковий розрахунок.
3.7. Платежі за користування надрами для видобування корисних копалин
Пунктом 2 Порядку справляння платежів за користування надрами для видобування корисних копалин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року № 264 (далі – Порядок), визначено, що платежі за користування надрами для видобування корисних копалин справляються із суб'єктів господарювання, які здійснюють видобування корисних копалин або геологічне вивчення надр з подальшою дослідно-промисловою розробкою.
Відповідно до пунктів 15 і 17 Порядку платник подає податкові розрахунки з платежів та виконує зобов'язання щодо внесення платежів у сумі, визначеній у розрахунку з платежів, поданому ним органу ДПС:
за місцезнаходженням ділянки надр – у разі розміщення ділянки надр, з якої видобуто корисні копалини, у межах території України;
за місцем обліку платника – у разі розміщення ділянки надр, з якої видобуто корисні копалини, у межах континентального шельфу та/або виключної (морської) економічної зони України.
Таким чином, якщо суб’єкт господарювання здійснює видобуток корисних копалин з ділянки надр у межах території України, то такий платник має перебувати на обліку як платник окремих податків – платник платежів за користування надрами для видобування корисних копалин в органах ДПС за місцезнаходженням такої ділянки надр. Внесення відомостей до Єдиного банку даних про зарахування до категорії платників окремих видів податків як платника платежів за користування надрами для видобування корисних копалин здійснюється підрозділом реєстрації та обліку платників податків у разі надходження від підрозділів оподаткування юридичних осіб облікової справи такого платника податків, яка містить поданий платником податковий розрахунок з платежів.
3.7. Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету
Пунктом 1 Порядку встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та його справляння, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 1999 року № 115, визначено, що збір за виконані геологорозвідувальні роботи справляється з надрокористувачів незалежно від форми власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, які видобувають корисні копалини на раніше розвіданих родовищах, а також на розташованих у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони родовищах з попередньо оціненими запасами, які за згодою заінтересованих надрокористувачів передані їм для промислового освоєння.
Відповідно до статті 13 Кодексу України про надра користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни.
Пунктом 2.2 Інструкції про порядок справляння збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, затвердженої наказом Комітету України з питань геології та використання надр та ДПА України від 23.06.99 № 105/309, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.07.99 за № 474/3767 (далі – Інструкція) визначено, що якщо до складу підприємства-надрокористувача входять структурні підрозділи, які не мають статусу юридичної особи та здійснюють видобуток корисних копалин (шахти, рудники, кар'єри, цехи тощо), то платником збору є підприємство-надрокористувач, до складу якого входять такі структурні підрозділи.
Відповідно до пункту 6.2 Інструкції розрахунки збору подаються надрокористувачами органам ДПС за місцезнаходженням родовища корисних копалин.
Пунктом 6.3 Інструкції встановлено, що підприємство-надрокористувач, до складу якого входять структурні підрозділи, які не мають статусу юридичної особи та здійснюють видобуток корисних копалин (шахти, рудники, кар'єри, цехи тощо), складає розрахунки і сплачує збір у розрізі цих підрозділів та подає їх до органів ДПС за місцем своєї реєстрації.
Відповідно до пункту 6.4 Інструкції надрокористувач, який перебуває на податковому обліку в органах ДПС іншого району (міста), ніж місцезнаходження родовища корисних копалин, що ним експлуатується, додатково подає (надсилає) до органу ДПС, в якому він зареєстрований, копію розрахунку збору за геологорозвідувальні роботи з відміткою органу ДПС, який прийняв оригінал розрахунку.
За рішенням нафтогазовидобувного підприємства розрахунок збору можуть подавати до органів ДПС безпосередньо його філії, які мають поточні рахунки, за місцем податкової реєстрації таких філій.
Таким чином, надрокористувач має перебувати на обліку як платник окремих податків – платник збору за виконані геологорозвідувальні роботи в органах ДПС за місцезнаходженням родовищ корисних копалин. Внесення відомостей до Єдиного банку даних про зарахування до категорії платників окремих видів податків як платника збору за виконані геологорозвідувальні роботи здійснюється підрозділом реєстрації та обліку платників податків у разі надходження від підрозділів оподаткування юридичних осіб облікової справи такого платника податків, яка містить поданий розрахунок збору за геологорозвідувальні роботи.
4. Види податків і зборів (обов'язкових платежів), платники яких не зараховуються до категорії платників окремих податків за місцезнаходженням підрозділів та об'єктів
4.1. Податок на прибуток
Відповідно до пункту 2.1 статті 2 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств” (далі – Закон) платниками податку на прибуток є:
з числа резидентів - суб'єкти господарювання, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами;
з числа нерезидентів – фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом;
філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку (далі – філії), зазначені у підпункті 2.1.1 цього пункту, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади;
постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників.
Платник податку, який має такі філії, може прийняти рішення про сплату консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням, визначений згідно з нормами цього Закону та зменшений на суму податку, сплаченого до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій.
Філії є платником податку на прибуток за своїм місцезнаходженням незалежно від того, чи сплачує така філія податок на прибуток самостійно, чи сплачується цей податок консолідовано. Однак при консолідованій сплаті відповідальність за сплату податку, у тому числі і сплату штрафних санкцій за невиконання, несвоєчасне виконання або виконання не в повному обсязі зобов‘язань по сплаті податку, покладається на головне підприємство.
При консолідованій сплаті податку на прибуток нарахування цього податку здійснюється у Розрахунку податкових зобов'язань щодо сплати консолідованого податку на прибуток підприємства (далі – Розрахунок), форму якого затверджено наказом ДПА України від 10.02.03 № 68, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.03.03 за №182/7503. У графі 4 „Ідентифікаційний код за ЄДПРОУ” вказується код ЄДПРОУ філії, яка подає Розрахунок.
Для здійснення сплати податку на прибуток за філію головне підприємство у відповідному платіжному документі про сплату податку на прибуток у полі „Призначення платежу” повинно вказати ідентифікаційний код ЄДПРОУ філії, за яку сплачується податок (Пам’ятка про порядок заповнення розрахункових документів у разі сплати (стягнення) платежів до бюджету або повернення платежів з бюджету, затверджена наказом ДПА України від 01.07.02 № 301, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06.09.02 за №735/7023).
Враховуючи викладене, платник податку на прибуток має перебувати на обліку лише в органі ДПС за своїм місцезнаходженням.
4.2. Податок на додану вартість
Пунктом 1.3 статті 1 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР „Про податок на додану вартість” (далі – Закон про ПДВ) визначено, що платником ПДВ є особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону про ПДВ такою особою є будь-яка з наведених нижче осіб незалежно від того, чи є така особа резидентом, чи ні, а саме:
суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі підприємство з іноземними інвестиціями, незалежно від форми та часу внесення цих інвестицій;
інша юридична особа, що не є суб'єктом підприємницької діяльності;
фізична особа (громадянин, іноземний громадянин та особа без громадянства), яка здійснює діяльність, віднесену до підприємницької згідно з законодавством, або імпортує товари на митну територію України;
представництво нерезидента, що не має статусу юридичної особи;
платник податків, який уповноважений вести облік результатів спільної (сумісної) діяльності.
Відповідно до пункту 3 статті 95 Цивільного кодексу України філія не є ні юридичною особою, ні суб’єктом підприємницької діяльності, а отже, не є платником ПДВ.
Згідно з пунктом 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.97 за № 233/203, якщо не зареєстровані платниками ПДВ філії та інші структурні підрозділи платника податку самостійно здійснюють поставку товарів (послуг) та провадять розрахунки з постачальниками/споживачами, то зареєстрований платник податку, до складу якого входять такі філії, може делегувати філії або структурному підрозділу право виписки податкових накладних. Для цього платник податку повинен кожній філії та структурному підрозділу присвоїти окремий код (номер, шифр), про що письмово повідомити орган ДПС за місцем реєстрації як платника ПДВ. Відповідальність за недотримання вимог даного Порядку філіями та структурними підрозділами несе платник ПДВ.
Враховуючи викладене, платник ПДВ має перебувати на обліку лише в органі ДПС за своїм місцезнаходженням (місцем проживання).
4.3. Єдиний податок
Указом Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” (у редакції від 28 червня 1999 року № 746/99) встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень; юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.
Суб’єкти малого підприємництва мають право обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку в органі ДПС за місцем державної реєстрації.
Враховуючи викладене, платник єдиного податку має перебувати на обліку лише в органі ДПС за своїм місцезнаходженням (місцем проживання).
4.4. Акцизний збір
Статтею 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 18-92 „Про акцизний збір” визначено, що платниками акцизного збору є суб'єкти підприємницької діяльності, а також їх філії, відділення (інші відокремлені підрозділи) – виробники підакцизних товарів на митній території України, у тому числі з давальницької сировини по товарах (продукції), на які встановлено ставки акцизного збору у твердих сумах, а також замовники, за дорученням яких виготовляється продукція на давальницьких умовах по товарах, на які встановлено ставки акцизного збору у відсотках до обороту, які сплачують акцизний збір виробнику; нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів (послуг) на митній території України безпосередньо або через їх постійні представництва чи осіб, прирівняних до них згідно із законодавством; будь-які суб'єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари, незалежно від наявності внесених до них іноземних інвестицій; фізичні особи - резиденти або нерезиденти, які ввозять (пересилають) підакцизні речі або предмети на митну територію України у вигляді супроводжувального або несупроводжувального багажу, а також фізичні особи, які одержують такі підакцизні речі (предмети), переслані (надіслані) з-за митного кордону України у вигляді поштових чи інших відправлень або несупроводжувального багажу, в обсягах або вартістю, що перевищують норми безмитного провезення (пересилання) для таких фізичних осіб, визначені митним законодавством; юридичні або фізичні особи, які купують (одержують в інші форми володіння, користування або розпорядження) підакцизні товари у податкових агентів.
Відповідно до пункту 4.1 розділу 4 Положення про порядок нарахування, терміни сплати і подання розрахунку акцизного збору, затвердженого наказом ДПА України від 19.03.01 № 111, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.04.01 за № 295/5486, платники акцизного збору самостійно обчислюють суму податкового зобов'язання, яку зазначають у розрахунку акцизного збору. Розрахунок акцизного збору подається платником акцизного збору не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним, до органів ДПС за місцем їх реєстрації.
Враховуючи викладене, платник акцизного збору має перебувати на обліку лише в органі ДПС за своїм місцезнаходженням.
4.5. Збір за забруднення навколишнього природного середовища
Відповідно до пункту 2.1 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, ДПА України від 19.07.99 № 162/379, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.08.99 за № 544/3837 (далі – Інструкція № 162/379), платниками цього збору є суб’єкти господарювання, незалежно від форм власності, включаючи їх об’єднання, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої територіальної громади; бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і організації; постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи в Україні; громадяни, які здійснюють на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів.
Платники збору згідно з пунктами 7.1 і 7.3 Інструкції № 162/379 подають податкові розрахунки зі збору та сплачують збір за місцем податкової реєстрації (місцем перебування на податковому обліку в органах ДПС).
Відповідно до пунктів 2.2, 7.2 та 7.4 Інструкції № 162/379, якщо до складу підприємств (установ, організацій) – платників збору входять філії, відділення та інші відокремлені підрозділи (далі – філії), які не мають банківських рахунків, не ведуть окремого бухгалтерського обліку своєї діяльності, не складають окремого балансу, то такі підприємства (установи, організації) подають податкові розрахунки збору за здійснені такими філіями викиди, скиди і розміщені відходи та сплачують збір за здійснені цими філіями викиди, скиди і розміщені відходи за своїм місцем податкової реєстрації (місцем перебування на податковому обліку в органах ДПС).
Якщо філія має свій банківський рахунок, веде окремий бухгалтерський облік своєї діяльності та складає окремий баланс, то така філія самостійно подає розрахунки збору та сплачує збір за місцем перебування на податковому обліку в органах ДПС.
Враховуючи викладене, платник збору за забруднення навколишнього природного середовища (підприємство або філія, якщо така філія має банківський рахунок, веде окремий бухгалтерський облік своєї діяльності та складає окремий баланс) має перебувати на обліку лише в органі ДПС за своїм місцезнаходженням.
4.6. Рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктоводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України
Пунктом 3 Порядку обчислення і внесення до державного бюджету рентної плати за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктоводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.05 № 424 (далі – Порядок № 424), визначено, що платниками рентної плати за транспортування трубопровідним транспортом є:
ВАТ "Укртранснафта" – за надання послуг з транспортування нафти;
державне підприємство "Укрхімтрансаміак" – за надання послуг з транзитного транспортування аміаку територією України;
НАК "Нафтогаз України" – за надання послуг, зокрема транспортних та/або транспортно-експедиторських, під час транзитного транспортування природного газу територією України;
суб'єкти господарювання, які експлуатують об'єкти магістральних нафтопродуктоводів, що мають ліцензію на провадження господарської діяльності з транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними трубопроводами, транспортування природного та нафтового газу трубопроводами і його розподілу та надають транспортні послуги з транспортування нафтопродуктів.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 424 розрахунок суми податкових зобов'язань з рентної плати за звітний (податковий) період подається платником органу ДПС за місцем його податкової реєстрації.
Враховуючи викладене, платник рентної плати за транспортування трубопровідним транспортом має перебувати на обліку лише в органі ДПС за своїм місцезнаходженням.
5. Прикінцеві положення
5.1. За необхідності Державною податковою адміністрацією України може бути надане додаткове роз’яснення чи рекомендації з питань застосування цих Методичних рекомендацій. Головними виконавцями таких документів визначаються структурні підрозділи, до компетенції яких входить забезпечення адміністрування відповідних податків, зборів (обов’язкових платежів).
5.2. У разі внесення змін до законодавчих та нормативно-правових актів, на які посилаються ці Методичні рекомендації, останні застосовуються у частині, що не суперечать законодавчим та нормативно-правовим актам.
5.3. Якщо на території іншої територіальної громади, ніж місцезнаходження платника податків, у платника податків виникають обов’язки по сплаті кількох податків, внесення відомостей до Єдиного банку даних або Реєстру фізичних осіб про зарахування до категорії платників окремих видів податків здійснюється підрозділом реєстрації та обліку платників податків у разі надходження від підрозділів оподаткування юридичних (фізичних) осіб або інших галузевих підрозділів першої облікової справи такого платника податків. При цьому у Єдиному банку даних або Реєстрі фізичних осіб в полі „дата взяття на облік” зазначається дата зарахування платника податків до категорії платників окремих податків.
5.4. Якщо у платника податків виникають обов’язки щодо сплати податків на території іншої територіальної громади, ніж його місцезнаходження, але строк їх сплати та подання податкового розрахунку ще не настали, платник податків може завчасно повідомити орган ДПС про зарахування його до категорії платників окремих податків, подавши заяву за формою № 1-ОПП (5-ОПП) з позначкою „зарахування до категорії платників окремих податків”. У такому випадку внесення відомостей до Єдиного банку даних або Реєстру фізичних осіб про зарахування до категорії платників окремих видів податків здійснюється підрозділом реєстрації та обліку платників податків після надходження від підрозділів оподаткування юридичних (фізичних) осіб або інших галузевих підрозділів облікової справи такого платника податків з поданою заявою за формою № 1-ОПП (5-ОПП).
5.5. Якщо за результатами перевірки органи ДПС виявили платника податків, у якого є обов’язки по сплаті податків на території іншої територіальної громади, ніж його місцезнаходження, але він на території даної громади не перебуває на обліку, внесення відомостей до Єдиного банку даних або Реєстру фізичних осіб про зарахування до категорії платників окремих видів податків здійснюється підрозділом реєстрації та обліку платників податків після надходження від підрозділів оподаткування юридичних (фізичних) осіб або інших галузевих підрозділів службової записки про необхідність зарахування до категорії платників окремих видів податків на підставі відповідного акта документальної перевірки органу ДПС.
5.6. Структурний підрозділ, який визначає належність платника до категорії платників окремих податків, службовою запискою про сплату таким платником відповідних податків повідомляє згідно з підпунктом 3.7 наказу ДПА України від 28.02.2007 № 110 „Про затвердження Порядку взаємодії між структурними підрозділами органів державної податкової служби з питань реєстрації та обліку платників податків” підрозділ обліку та звітності для відкриття карток особових рахунків.
5.7. Якщо платник податків є неприбутковою організацією або платником єдиного або фіксованого сільськогосподарського податку та виконує обов’язки щодо сплати всіх податків за відокремлений підрозділ, розташований на території іншої територіальної громади, ніж місцезнаходження платника податків, то в органі ДПС за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу має обліковуватись головне підприємство як платник окремих податків, а відокремлений підрозділ має перебувати на обліку зі станом 37 – „не є платником податків” та причиною зняття з обліку 22 – „обов’язки податкового агента виконує головне підприємство”.
Начальник Управління реєстрації
та обліку платників податків Н.Г. Калєніченко