Зворотній зв`язок

Шановні платники податків, якщо у вас є питання за темою тижня - "Особливості оподаткування підприємств транспорту, зв'язку та житлово-комунального комплексу", надсилайте їх на електронну адресу idd@sts.gov.ua з позначкою "тиждень податкових консультацій".

Відповіді на Ваші запитання будуть оприлюднені у розділі "Зворотній зв’язок". 

ПИТАННЯ:

Який порядок відображення в Реєстрі отриманих та виданих податкових накладних та податковій декларації з ПДВ отриманих проїзних документів, в яких збір на обов’язкове страхування від нещасних випадків на транспорті не включається до бази оподаткування ПДВ?

Відповідь:

Відповідно до ст. 188 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) база оподаткування ПДВ операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 ПКУ, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

На підставі пп.196.1.3 п.196.1 ст.196 р.V ПКУ збір на обов’язкове страхування від нещасних випадків на транспорті, одержаний від пасажирів перевізниками на підставі агентського договору зі страховою компанією, не є об’єктом обкладання ПДВ.

Таким чином, збір на обов’язкове страхування від нещасних випадків на транспорті не включається до бази оподаткування ПДВ, але входить до загальної вартості проїзного документу (транспортного квитка).

Пунктом 201.11 ст.201 р.V ПКУ передбачено, що підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, зокрема також є транспортний квиток, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами.

Згідно із п.10 Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 №1002, (далі – Порядок №1002) у розділі II реєстру відображаються отримані податкові накладні, розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної (додаток 2 до податкової накладної), ВМД, а також інші документи, на підставі яких здійснюється облік операцій з придбання товарів/послуг (згідно з пп.201.10, 201.11 ст.201 р.V ПКУ).

Так як відповідно до п.11.7 Порядку №1002 у графі 8 розділу ІІ Реєстру вказується загальна сума, включаючи ПДВ, то в цій графі слід відображати вартість придбаних транспортних послуг, вказаних в квитку з урахуванням ПДВ, у графі 9 вказується частина вартості транспортного квитка (без збору на обов’язкове страхування від нещасних випадків на транспорті та без ПДВ), що підлягає оподаткуванню ПДВ, в графі 10 - ПДВ з цієї частини, при цьому в графі 5 вказується «ТК», а сума збору на обов’язкове страхування від нещасних випадків на транспорті вказується в графі 9 окремим рядком, в графах 5, 10 – позначка «0». Тобто, транспортний квиток відображається в Реєстрі двома рядками.

При цьому частина вартості, транспортного квитка, що підлягає оподаткуванню ПДВ підлягає відображенню в рядку 10.1 розділу ІІ податкової декларації з ПДВ, а сума збору на обов’язкове страхування від нещасних випадків на транспорті – в рядку 11.1 розділу ІІ такої податкової декларації.

ПИТАННЯ:

Який порядок оподаткування операції з постачання транспортно-експедиторських послуг нерезиденту?

Відповідь:

Відповідно до пп. б) п. 185.1 ст. 185 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі - ПКУ) об’єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПКУ.

Згідно з пп. ж) п. 186.3 ст. 186 р. V ПКУ місцем надання транспортно-експедиторських послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання.

Тобто, оскільки місцем надання транспортно-експедиторських послуг нерезиденту, є місце їх надання за межами митної території України, то операція з постачання таких послуг не підпадає під об’єкт оподаткування ПДВ.

ПИТАННЯ:

Який порядок оподаткування ПДВ транспортно-експедиторських послуг наданих резиденту?

Відповідь:

Відповідно до пп.„б” п.185.1 ст.185 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі - ПКУ) об’єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

Підпунктом „ж” п.186.3 ст.183 р.V ПКУ визначено, що місцем постачання транспортно-експедиторських послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання.

Оскільки, транспортно-експедиторські послуги надаються резиденту, то незалежно від того чи такі послуги надаються на митній території України чи за її межами, вони підлягають оподаткуванню ПДВ на загальних підставах за основною ставкою.

ПИТАННЯ:

Який порядок оподаткування ПДВ послуг з міжнародного перевезення пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом?

Відповідь:

Згідно із пп. 195.1.3 п. 195.1 ст. 195 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI операції з постачання послуг з міжнародного перевезення пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом оподатковуються за ставкою 0%.

Для цілей цього підпункту перевезення вважається міжнародним, якщо таке перевезення здійснюється за єдиним міжнародним перевізним документом.

ПИТАННЯ:

На яку дату визнаються доходи та витрати підприємствами житлово-комунального господарств (ЖКГ)?

Відповідь:

Відповідно до п. 13 підрозд. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями тимчасово до 1 січня 2014 року датою збільшення доходів підприємств житлово-комунального господарства від надання житлово-комунальних послуг є дата надходження коштів від споживача на банківський рахунок або в касу платника податку, крім випадків, якщо таке надходження відбувається у рахунок погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги, надані до дати набрання чинності розділом III цього Кодексу.

При цьому підприємства житлово-комунального господарства у складі собівартості реалізації житлово-комунальних послуг визнають витрати на придбання товарів, робіт, послуг у сумі фактично сплачених за них коштів, крім випадків якщо така сплата відбувається в рахунок погашення заборгованості за такі роботи, послуги, придбані до дати набрання чинності розділом III цього Кодексу.

Балансова вартість товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів), придбаних до дати набрання чинності розділом III цього Кодексу, а сплачених після цієї дати, визнаються в складі витрат у сумі фактично сплачених за них коштів.

Цей пункт не поширюється на платників податку - ліцензіатів з постачання електричної та/або теплової енергії.

ПИТАННЯ:

Як враховуються витрати на придбання пально – мастильних матеріалів, якщо в наказі Міністерства транспорту України від 10.02.98 № 43 «Про затвердження норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті» відсутні норми витрат палива на автомобіль?

Відповідь:

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом ІІ ПКУ.

Зокрема для цілей оподаткування платники податку зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі перинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (п. 44.1 ст. 44 р. ІІ ПКУ).

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами та доповненнями передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Списання пально-мастильних матеріалів здійснюється виходячи з даних про пробіг автомобіля, визначених на підставі подорожнього листа, та норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті (далі – норми витрат палива), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 10.02.98 № 43 зі змінами та доповненнями (далі – наказ №43).

Для нових моделей (модифікацій) автомобілів та автомобілів оригінальної конструкції, що не увійшли до наказу №43, обладнання, що встановлюється на колісних транспортних засобах, технологічних машин і механізмів, автомобілів при виконанні спеціальної роботи або здійсненні перевезень в специфічних умовах експлуатації, виконанні технологічних операцій встановлюються тимчасові та тимчасові індивідуальні, базові, базові лінійні та диференційовані норми витрат палива з уточненням, за необхідності, коефіцієнтів їх коригування, які розробляються головним інститутом Міністерства інфраструктури України ДержавтотрансНДІпроектом за заявками заводів-виробників чи підприємств - власників автомобілів на договірних засадах (пп.2.1.5 ст.2 наказу №43).

ПИТАННЯ:

Чи враховуються у складі витрат при обчисленні об’єкта оподаткування витрати за договорами про надання автотранспортних послуг, у разі відсутності товарно-транспортних накладних (ТТН) та чи включаються такі витрати до собівартості?

Відповідь:

Відповідно до п. 138.6 ст. 138 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Перелік витрат, що формують собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, наведено у п. 138.8 ст. 138 ПКУ, до них, зокрема, належить вартість придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПКУ витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.            Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, до складу витрат не включаються (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ).

Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року №207, відповідно до п. 1 якої для водія юридичної або фізичної особи – підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, в наявності серед інших документів має бути товарно-транспортна накладна. Застосування зазначених форм первинного обліку всіма суб’єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов’язковим.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.97 № 363 (зі змінами та доповненнями), товарно-транспортна накладна – це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Отже, підприємство, що сплатило за послуги з перевезення вантажу, для врахування вартості таких послуг у складі витрат при обчисленні податку на прибуток повинно мати належним чином оформлену первинну транспортну документацію, що підтверджує одержання послуг з перевезення вантажів.

Враховуючи зазначене, у разі відсутності первинної транспортної документації, що підтверджує отримання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, у тому числі  товарно-транспортної накладної, при обчисленні об’єкта оподаткування платник податку не має підстав їх врахувати при формуванні собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг

ПИТАННЯ:

Які первинні документи повинні підтверджувати здійснення операцій з оперативної оренди транспортного засобу для формування витрат платника податку?

Відповідь:

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року  №2755-VI (далі - ПКУ) витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II ПКУ. Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПКУ).

Відповідно до частини 2 ст.3 Закону України від 16 липня 1999 року  № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами та доповненнями (далі – Закон №996) податковий облік базується на даних бухгалтерського обліку.

Частинами другою і третьою ст.9 Закону №996 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції.

Документами при здійсненні операцій з оперативної оренди є: договір, оформлений належним чином; акт прийому-передачі майна (наприклад, передача автотранспорту в оперативну оренду); акт прийому-передачі наданих послуг (оренда автотранспорту); рахунок, що надається орендодавцем для оплати зазначених послуг, та інші документи, які підтверджують виконання послуг.

 При передачі автомобіля в оренду орендодавець повинен надати орендареві відповідну технічну документацію на такий транспортний засіб.

Відповідно до п. 16 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. №1388, за бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, підрозділ Державтоінспекції видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

Копія документа, що підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, додається до матеріалів, що необхідні для оформлення тимчасового реєстраційного талона.

Оскільки до складу витрат можуть бути віднесені лише ті витрати, які підтверджуються первинними документами, що відповідають всім умовам бухгалтерського обліку стосовно їх оформлення, то для  формування витрат, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування, при здійсненні господарської операції з оренди автотранспорту, платник податку має оформити  тимчасовий реєстраційний талон, який підтвердить  право використання орендованого транспортного засобу.

ПИТАННЯ:

Які первинні документи для врахування у складі витрат платника податку повинні  підтверджувати використання придбаних для транспортних засобів, т.ч. орендованих, пально – мастильних матеріалів?

Відповідь:

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом ІІ ПКУ.

Зокрема, п. 44.1 ст. 44 р. ІІ ПКУ визначено, що для цілей оподаткування платники податку зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі перинних документів, регістрів бухгалтерського опіку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV ”Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” зі змінами та доповненнями передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

 Списання фактично витрачених пально-мастильних матеріалів для транспортних засобів ведеться на підставі подорожніх листів.

 Форма подорожнього листа легкових автомобілів визначена наказом Держкомстату України від 17.02.98 № 74 «Про затвердження типової форми первинного обліку роботи службового легкового автомобіля та Інструкції про порядок її застосування».

Форма подорожнього листа вантажних автомобілів затверджена спільним наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.95 № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля».

Списання пально – мастильних матеріалів здійснюється згідно з фактичною вартістю витрачених пально- мастильних матеріалів з урахуванням норм витрат, наведених у наказі Міністерства транспорту України від 10.02.98 р. № 43 «Про затвердження норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті» зі змінами та доповненнями.

ПИТАННЯ:

Який порядок оподаткування операції з транспортно-експедиторських послуг?

Відповідь:

Відповідно до пп. 153.4.1 п. 153.4 ст. 153 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI не включаються в дохід і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв’язку з залученням платником податку майна на підставі договору концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання), а також згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачу права власності на таке майно, з урахуванням положень п. 153.7 ст. 153 ПКУ.

Транспортно-експедиторська діяльність в Україні здійснюється у порядку та за правилами, визначеними Законом України від 1 липня 2004 року №1955-IV ”Про транспортно-експедиторську діяльність” зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 1955).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1955 транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов’язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Експедитор (транспортний експедитор) - суб’єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Згідно зі ст. 9 Закону №1955 за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу.

Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов’язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб’єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Враховуючи суть договору транспортного експедирування, кошти, що надходять платнику податку – експедитору, не є власністю такого платника податку і відповідно не включаються в дохід і не підлягають оподаткуванню. Доходом платника податку – експедитора є плата за виконання договору транспортного експедирування.

Відповідно до п. 137.1 ст. 137 ПКУ дохід платника податку – експедитора від транспортно-експедиторських послуг визнається за датою складення акта або іншого документа, який підтверджує надання послуг.

ПИТАННЯ:

Як визначається місце постачання послуг з оренди транспортних засобів (залізничного, морського, річкового, автомобільного, авіаційного та трубопровідного)?

Відповідь:

Підпунктом „б” п.185.1 ст.185 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) визначено, що об’єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п.186.4 ст.186 р.V ПКУ місцем постачання послуг є місце реєстрації постачальника, крім операцій, зазначених у пунктах 186.2 і 186.3 цієї статті.

Згідно з пп.„ґ” п.186.3 Місцем постачання послуг з надання в оренду (лізинг) рухомого майна, крім транспортних засобів та банківських сейфів, вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання.

Таким чином, місцем постачання послуг з оренди транспортних засобів (залізничного, морського, річкового, автомобільного, авіаційного та трубопровідного) є місце реєстрації постачальника таких послуг.

ПИТАННЯ:

На яку дату визнаються доходи та витрати підприємствами житлово-комунального господарств (ЖКГ)?

Відповідь:

Відповідно до п. 13 підрозд. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями тимчасово до 1 січня 2014 року датою збільшення доходів підприємств житлово-комунального господарства від надання житлово-комунальних послуг є дата надходження коштів від споживача на банківський рахунок або в касу платника податку, крім випадків, якщо таке надходження відбувається у рахунок погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги, надані до дати набрання чинності розділом III цього Кодексу.

При цьому підприємства житлово-комунального господарства у складі собівартості реалізації житлово-комунальних послуг визнають витрати на придбання товарів, робіт, послуг у сумі фактично сплачених за них коштів, крім випадків якщо така сплата відбувається в рахунок погашення заборгованості за такі роботи, послуги, придбані до дати набрання чинності розділом III цього Кодексу.

Балансова вартість товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів), придбаних до дати набрання чинності розділом III цього Кодексу, а сплачених після цієї дати, визнаються в складі витрат у сумі фактично сплачених за них коштів.

Цей пункт не поширюється на платників податку - ліцензіатів з постачання електричної та/або теплової енергії.

ПИТАННЯ:

На підставі яких документів суб’єкт господарювання  може відноситись до житлового-комунального підприємства з метою застосування коефіцієнту 0,3 для обчислення збору за спеціальне використання води?

Відповідь:

Згідно із п.323.1 ст.323 розділу ХVІ „Збір за спеціальне використання води” Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) платниками збору є водокористувачі - суб’єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи (крім бюджетних установ), постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи - підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об’єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні водокористувачі), та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.

Відповідно до пп. 14.1.59 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ житлово-комунальні підприємства – це суб’єкти господарювання, які безпосередньо виробляють, створюють та/або надають житлово-комунальні послуги (застосовується до розділу XVI ПКУ).

Згідно із п. 325.9 ст. 325 розділу XVI ПКУ до ставки збору житлово-комунальні підприємства застосовують коефіцієнт 0,3.

Враховуючи вищевикладене, суб’єкти господарювання, які безпосередньо виробляють, створюють та/або надають житлово-комунальні послуги відносяться до житлово – комунальних підприємств та до ставок збору за спеціальне використання води застосовують коефіцієнт 0,3.

Питання щодо переліку документів, на підставі яких суб’єкт господарювання може відноситися до житлово-комунального підприємства не належить до компетенції органів ДПС і слід звертатися до Міністерства житлово-комунального господарства України.