Державна фіскальна служба України розглянула лист … щодо оподаткування сум, що стягнуті на користь працівника державної установи за рішенням суду.
Відповідно до частини 1 ст. 116 Кодексу Законів про працю України (далі – КЗпП) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Водночас згідно із ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з тим ст. 233 КЗпП встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (ст. 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком (ст. 238 КЗпП).
Слід зауважити, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.
Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 606) визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України (ст. 5 Закону № 606).
Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі – Порядок № 845), визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.
Відповідно до п. 2 Порядку № 845 безспірне списання – це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів. Виконавчі документи – це оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом № 606.
Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників регулюється Законом України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108) та іншими законодавчими та нормативними актами, у тому числі розробленими відповідно до КЗпП та Закону № 108, Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Держкомстату України від 13.01.2004 № 5 (далі – Інструкція).
Статтею 2 Закону № 108 визначено структуру заробітної плати, яка включає, зокрема, додаткову заробітну плату.
Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань
і функцій.
Пунктом 2.2 розділу 2 Інструкції визначено види виплат, які включаються до складу фонду додаткової заробітної плати, зокрема оплата за невідпрацьований час, а також суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством (п.п. 2.2.12 п. 2 Інструкції).
Розділом 3 Інструкції встановлені інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, зокрема, компенсація моральної шкоди працівникам за рахунок коштів підприємства, що виплачується за рішенням суду (п. 3.13 Інструкції).
Порядок оподаткування податком на доходи фізичних осіб врегульовано розділом ІV Кодексу, відповідно до п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування платника податку є, зокрема загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, який складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.
Згідно із п. 164.2 ст. 164 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, зокрема, включаються:
доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту) (п.п. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 Кодексу);
дохід у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім випадків, визначених п.п. 164.2.14 цього пункту;
та інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу.
Платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа – резидент (нерезидент), яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні та податковий агент (п. 162.1 ст. 162 Кодексу).
Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету встановлено ст. 168 Кодексу.
Так, згідно із п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу податковий агент, поняття, якого визначено п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу.
Крім того, Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України» (далі – Закон № 71) до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних сил України продовжено оподаткування військовим збором (пункт 161 підрозділ 10 розділу ХХ Перехідних положень Кодексу).
Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 Кодексу (підпункт 1.1 пункт 161 підрозділу 10 Кодексу).
Об’єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 Кодексу (п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу).
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу (п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX Кодексу).
Враховуючи зазначене, у ситуації що розглядається, державна установа як юридична особа є податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб і військового збору та несе відповідальність за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету зазначеного податку і збору. Крім цього, така юридична особа як податковий агент прирівнюється до платників податку і має права та виконує обов’язки, встановлені Кодексом для платників податків.
Голова Р.М. Насіров