Про розгляд запиту
Державна фіскальна служба України за результатами розгляду листа щодо надання відповідей на питання: 1) чи включається до доходу платника єдиного податку судовий збір, що перераховується платнику податків унаслідок задоволення позову; 2) чи застосовується до платника податків ст. 126 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) у разі неперерахування до бюджету податків у встановлений строк з вини банку; 3) чи застосовується до платника податків ст. 126 Кодексу у разі сплати податкових зобов’язань платником податків до відповідного бюджету на невірний рахунок; 4) чи повинен орган ДФС дотримуватись правової позиції викладеної, у рішеннях Верховного Суду України, повідомляє.
I.Згідно із п. 291.2 ст. 291 Кодексу спрощена система оподаткування, обліку та звітності – це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Пунктом 292.1 ст. 292 Кодексу визначено, що доходом платника єдиного податку є:
1) для фізичної особи - підприємця - дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності;
2) для юридичної особи - будь-який дохід, включаючи дохід представництв, філій, відділень такої юридичної особи, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті.
Відповідно до п. 292.11 ст. 292 Кодексу до складу доходу, визначеного цією статтею, не включаються: 1) суми податку на додану вартість; 2) суми коштів, отриманих за внутрішніми розрахунками між структурними підрозділами платника єдиного податку; 3) суми фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, отриманої та поверненої протягом 12 календарних місяців з дня її отримання, та суми кредитів; 4) суми коштів цільового призначення, що надійшли від Пенсійного фонду та інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, з бюджетів або державних цільових фондів, у тому числі в межах державних або місцевих програм; 5) суми коштів (аванс, передоплата), що повертаються покупцю товару (робіт, послуг) - платнику єдиного податку та/або повертаються платником єдиного податку покупцю товару (робіт, послуг), якщо таке повернення відбувається внаслідок повернення товару, розірвання договору або за листом-заявою про повернення коштів; 6) суми коштів, що надійшли як оплата товарів (робіт, послуг), реалізованих у період сплати інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, вартість яких була включена до доходу юридичної особи при обчисленні податку на прибуток підприємств або загального оподатковуваного доходу фізичної особи - підприємця; 7) суми податку на додану вартість, що надійшли у вартості товарів (виконаних робіт, наданих послуг), відвантажених (поставлених) у період сплати інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом; 8) суми коштів та вартість майна, внесені засновниками або учасниками платника єдиного податку до статутного капіталу такого платника; 9) суми коштів у частині надмірно сплачених податків і зборів, встановлених цим Кодексом, та суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що повертаються платнику єдиного податку з бюджетів або державних цільових фондів; 10) дивіденди, отримані платником єдиного податку - юридичною особою від інших платників податків, оподатковані в порядку, визначеному цим Кодексом.
Отже, сплачені платником єдиного податку суми компенсації витрат на оплату судового збору, повернуті за рішенням суду третьою особою на її поточний рахунок, включаються до доходу такого платника єдиного податку.
Водночас при визначенні обсягу доходу, що дає право суб'єкту господарювання зареєструватися платником єдиного податку та/або перебувати на спрощеній системі оподаткування в наступному податковому (звітному) періоді, не включається дохід, отриманий як компенсація (відшкодування) за рішенням суду за будь-які попередні (звітні) періоди (п. 292.15 ст. 292 Кодексу).
Щодо повернення судового збору на підставі ст. 7 Закону України «Про судовий збір», то такі суми підпадають під дію п.п. 5 п. 292.11 ст. 292 Кодексу та не включаються до доходу платника єдиного податку, оскільки за своєю правовою природою є повернення передплати за отримання послуг суду за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених Законом України «Про судовий збір».
II. Статтею 129 Кодексу передбачено нарахування пені на суму податкового боргу платників податків після закінчення встановлених строків погашення узгодженого грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 126 Кодексу у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Пунктом 129.6 ст. 129 Кодексу встановлено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
III. Відповідно до п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Кодексу платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
У разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в розмірах, визначених ст. 126 Кодексу.
Так відповідно до ст. 126 Кодексу у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Згідно з п.п. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Кодексу податкове зобов'язання – це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Статтею 4 Кодексу встановлено, що податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі загальності оподаткування, невідворотності настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства, фіскальної достатності, соціальної справедливості, рівномірності та зручності сплати податків та зборів.
Податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.
Згідно з п. 6.1 ст. 6 Кодексу податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
Статтею 36 Кодексу визначений податковий обов'язок платника податку, а саме - обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Кодексом або законами з питань митної справи.
В Україні встановлені загальнодержавні та місцеві податки та збори (п. 8.1 ст. 8 Кодексу).
Відповідно до пункту 9.3 статті 9 Кодексу зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України (далі - Бюджетний кодекс).
Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів також здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу (п. 10.6 ст. 10 Кодексу).
Бюджетним кодексом визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.
Так, частиною четвертою ст. 45 Бюджетного кодексу передбачено, що податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном).
Єдиний казначейський рахунок - це рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (далі - Казначейство України), у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні (п. 231 ст. 2 Бюджетного кодексу). Ведення єдиного казначейського рахунку здійснюється відповідно до Положення про єдиний казначейський рахунок, затвердженого наказом Державного казначейства України від 26.06.2002 № 122 (зареєстровано Міністерством юстиції України 18.07.2002 за № 594/6882).
Єдиний казначейський рахунок об'єднує кошти субрахунків, що відкриті в Державному казначействі України (центральний рівень), управлінням Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. На Єдиному казначейському рахунку, відкритому на балансі Державного казначейства України, відображаються операції про рух коштів на рахунках, що відкриті в Державному казначействі України та головних управліннях Державного казначейства України.
Функціонування єдиного казначейського рахунку забезпечує: можливість швидкої мобілізації коштів, які протягом дня надходять на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства України, та використання їх для проведення бюджетних видатків і здійснення інших операцій, що не суперечать законодавству України; надання інформації органам законодавчої та виконавчої влади за здійсненими на єдиному казначейському рахунку операціями; оптимальні можливості для прийняття представниками законодавчої та виконавчої влади оперативних рішень щодо забезпечення ефективного використання коштів бюджетів.
Частиною п'ятою статті 45 Бюджетного кодексу встановлено, що податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування коштів на єдиний казначейський рахунок державного бюджету України.
Аналогічно частиною п'ятою статті 78 Бюджетного кодексу встановлено, що податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи місцевого бюджету визнаються зарахованими до місцевого бюджету з дня зарахування відповідно на єдиний казначейський рахунок та рахунки, відкриті в установах банків державного сектору згідно з частиною другою цієї статті.
Таким чином, законодавством проведено різницю між поняттями «сплата податку» та «зарахування податку». Сплата податку платником відбувається шляхом подання до установи банку платіжного доручення, тобто платник податку вступає у відповідні податкові правовідносини. Відносини щодо зарахування платежів на єдиний казначейський рахунок є бюджетними правовідносинами і здійснюються вони без безпосередньої участі платника податків і зборів (обов'язкових платежів).
Відповідно до статті 112 Бюджетного кодексу центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює, зокрема, контроль за бюджетними повноваженнями при зарахуванні надходжень бюджету.
З урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року № 106 «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету» та наказу Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 11 «Про бюджетну класифікацію та її запровадження» в органах Державної казначейської служби України відкриті рахунки в розрізі адміністративно-територіальних одиниць та кодів класифікації доходів бюджету, на які платники податків повинні перераховувати відповідні кошти.
Згідно з пунктом 4 Порядку взаємодії органів Міністерства доходів і зборів України та органів Державної казначейської служби України в процесі виконання державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України, Міністерства фінансів України від 04.12.2013 №760/1031 (далі – наказ №760/1031), інформація про реквізити відкритих (перевідкритих) рахунків за надходженнями, операції на яких здійснюватимуться не раніше 10 робочих днів від дати їх відкриття (перевідкриття), надається органами Казначейства відповідним органам Міндоходів, Казначейством України - Міністерству доходів і зборів України (далі - Міндоходів) (у частині рахунків, відкритих на балансі Казначейства України) протягом 3 робочих днів з дня відкриття (перевідкриття) рахунків за надходженнями. Інформація про відповідність символу звітності коду класифікації доходів бюджету подається Казначейством України до Міндоходів протягом 3 робочих днів з дня відкриття (перевідкриття) рахунків за надходженнями.
Відповідно до норм наказу №760/1031 органи Казначейства передають органам доходів і зборів інформацію щодо виконання державного бюджету за доходами та іншими надходженнями, виконання місцевих бюджетів за доходами, а також відомості про зарахування та повернення коштів з аналітичних рахунків за надходженнями, що містять інформацію про надходження від платників податків.
Відповідно до ст. 110 Кодексу платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Якщо платник податків неправильно заповнив реквізити платіжних документів або спрямував кошти на неправильний код бюджетної класифікації (тобто не на код, за яким повинні бути погашені податкові зобов'язання), то кошти не надійдуть до відповідного рахунку відповідного району, а отже не погаситься сума податкового зобов'язання платника податків.
Крім того, відповідно до п. 2.3 глави 2 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 за №22 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/8976 (далі - Інструкція), відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа несе особа, яка оформила цей документ і подала до обслуговуючого банку.
Згідно з абзацом другим рядка 15 додатка 8 «Указівки щодо заповнення реквізитів розрахункових документів на паперових носіях, їх реєстрів і заяви про відкриття акредитива» до Інструкції визначено що, під час сплати платежів до бюджету зазначаються найменування (повне або скорочене) відповідної установи, на ім'я якої відкрито рахунки для зарахування надходжень до державного та/або місцевих бюджетів, найменування території та код бюджетної класифікації.
Водночас як встановлено постановою Верховного Суду України від 16.06.2015 у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Хмельницькгаз» до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області, третя особа – Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення, помилка при визначенні коду бюджетної класифікації, при умові надходження коштів до відповідного бюджету у встановлений законодавством строк, не буде вважатись порушенням законодавства.
IV. Відповідно до ст. 3 Кодексу податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України; чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Статтею 8 Конституції України встановлено принцип верховенства права.
Законом України від 12 лютого 2015 року №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ). Так, відповідно до ст. 2442 КАСУ встановлено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Водночас суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції).
Голова Р.М. Насіров