Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), розглянула лист … щодо практичного застосування норм чинного законодавства і в межах компетенції повідомляє.
Пунктом 191.1 ст. 191 ПКУ передбачено, що контролюючі органи здійснюють, зокрема, контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів, установлених Кодексом, а також надають індивідуальні податкові консультації відповідно до норм Кодексу.
Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень (п. 52.5 ст. 52 ПКУ).
Відповідно до ст. 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР „Про оплату праці” (далі – Закон № 108) заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі ст. 3 Закону № 108 мінімальна заробітна плата – це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
Гарантії забезпечення мінімальної заробітної плати визначено ст. 31 Закону № 108.
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 17 червня 2015 року № 423, Міністерство соціальної політики України є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері праці та соціальної політики, трудових відносин, соціального захисту.
Отже, питання трудових відносин не належить до компетенції ДФС, а знаходиться у правовому полі Міністерства соціальної політики України.
Перший заступник Голови С.В. Білан