Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула лист щодо практичного застосування норм чинного законодавства і в межах компетенції повідомляє.
Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, згідно з п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу).
При цьому якщо додаткові блага надаються у негрошовій формі, сума податку об’єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними п. 164.5 ст. 164 Кодексу (п.п.164.2.17 п.164.2 ст. 164 Кодексу).
Відповідно до п. 164.5 ст. 164 Кодексу під час нарахування (надання) доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені згідно з Кодексом, помножена на коефіцієнт, який обчислюється за такою формулою:
К = 100 : (100 - Сп),
де К – коефіцієнт;
Сп – ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування.
Згідно з п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку 18 відс., визначену в ст. 167 Кодексу.
Разом з тим якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом трьох банківських днів з дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання) (п.п. 168.1.4 п. 168.1 ст. 168 Кодексу).
Враховуючи викладене, у разі надання податковим агентом доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені згідно з Кодексом, помножена на коефіцієнт. Тобто саме збільшення вартості доходу, наданого у негрошовій формі, дає змогу податковому агенту сплатити податок на доходи фізичних осіб виключно з цього доходу.
Також до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до п. 170.9 ст. 170 Кодексу (п.п. 164.2.11 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).
Відповідно до п.п. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 Кодексу до оподатковуваного доходу не включаються витрати на відрядження, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв’язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на
1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон – не вище 80 євро за кожен календарний день такого відрядження за офіційним обмінним курсом гривні до євро, установленим Національним банком України, в розрахунку за кожен такий день.
Таким чином, якщо розмір добових витрат на відрядження перевищує встановлені п.п. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 Кодексу норми, то сума такого перевищення є об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних і визначається у порядку, встановленому п. 164.5 ст. 164 Кодексу, тобто із застосуванням коефіцієнта.
Крім того, доходи, визначені ст. 163 Кодексу, є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу), зокрема загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Ставка військового збору становить 1,5 відс. об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу (п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу).
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу (п.п. 1.4
п. 161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу).
Зауважуємо, що нормами п. 161 підрозділу 10 розд. XX ПКУ не передбачено застосування для військового збору коефіцієнта, визначеного п. 164.5 ст. 164 ПКУ. Тобто об’єктом оподаткування військовим збором є уся сума добових витрат, яка перевищує встановлені п.п. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 Кодексу норми, без застосування коефіцієнта.
Водночас згідно з п. 162.1 ст. 162 Кодексу платником податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, податковий агент.
Податковим агентом визнається особа, на яку Кодексом покладається обов’язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків (п. 18.1 ст. 18 Кодексу).
При цьому податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов’язки, встановлені Кодексом для платників податків
(п. 18.2 ст. 18 Кодексу).
Отже, якщо податковий агент приймає рішення щодо проведення нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб з нарахованого (виплаченого) доходу за рахунок власних коштів, то сума коштів у розмірі неутриманого податку є доходом у вигляді додаткового блага та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.
З метою уникнення неоднозначного тлумачення норм податкового законодавства для отримання більш конкретної відповіді необхідне детальне вивчення документів (матеріалів), які стосуються порушеного питання.
Перший заступник Голови С.В. Білан