Ця розповідь про знаного на Україні фахового фінансиста-податківця, якому властиві були розуміння важливості професії, ґрунтовне знання суті та специфіки її теорії і практики. Він мав індивідуальні особливості характеру, зокрема, принциповість у неухильному дотриманні загальносуспільних норм і правил, несприйняття несправедливості, повагу до порядних людей та відповідні творчі здібності, іншими словами мова йде про незабутнього Івана Івановича Лонюка, якого вже п'ять років немає серед нас, однак він живе в пам'яті рідних та колег.
Іван Лонюк народився в 1949 р. на славній (багато чим) Волині в бідній трудовій селянській сім'ї. Він із дитячих літ знав, що то є сирітство, тяжка селянська праця і мізерні заробітки.
Після закінчення Любомльської загальноосвітньої середньої школи пішов працювати в місто Нововолинськ на шахту № 9 простим робітником. Далі була служба в армії, а вже в 1970 році він поріднився з містом Чернівці, де закінчив фінансовий технікум та Державний університет( з червоними дипломами), зустрів своє кохання, створив сім'ю.
Трудову (фінансову) діяльність Іван Іванович розпочав із посади інспектора державних доходів Чернівецького райфінвідділу і за 13 років гідно пройшов шлях старшого економіста, завідувача райфінвідділом, заступника начальника відділу державних доходів Чернівецького облфінвідділу.
До рідного фінансового технікуму він повернувся в 1984 році, але вже на посаду директора. Очільником навчального закладу був понад 5 років, забезпечуючи успішні показники з різних напрямів навчання та виховання молоді, створення належних умов функціонування шановного закладу, формування ініціативного творчого колективу викладачів, сталих зв'язків із колишніми випускниками, керівниками, практичного навчання абітурієнтів у фінорганах регіонів.
Цілком логічним і природнім є те, що молодого, ініціативного, енергійного та розумного помітили в Міністерстві фінансів і вже в 1989-1990 роках Іван Іванович очолював відділ виконання Державного бюджету України. На зорі незалежності України створювалася нова податкова служба держави. То ж виникла нагальна необхідність формування належними кадрами відповідних підрозділів, забезпечення їх ефективного функціонування.
Іван Лонюк добровільно зголосився бути начальником відділу по контролю за роботою регіональних податкових інспекцій з метою виявлення та усунення недоліків в організації та здійсненні їх роботи. Він особисто і працівники відділу робили (за необхідності) повторні перевірки платників податків, вказували на причини поверховості податкових перевірок, окремі випадки неправильного визначення розмірів платежів, необхідності повернення переплат тощо. Значними були його зусилля і щодо системного навчання працівників підпорядкованих обласних відділів новим формам і методам здійснення контролю шляхом підготовки методичних листів, проведення тематичних нарад-семінарів, курсової підготовки тощо. Нещодавно колишній працівник вказаного відділу (опісля в 1994-1996 рр. начальник Управління документальних перевірок юридичних осіб ДПА України) Владислав Єрусланов висловив таке твердження:
«Іван Іванович був спеціалістом вищої кваліфікації, вмілим організатором і принциповим співробітником, бо працював тільки на благо України. Він вимогливо ставився до себе і до інших. Ми, колишні співробітники, пам'ятаємо його і сумуємо за ним».
На службовому шляху Івана Лонюка була робота в якості очільника Юридичного відділу (згодом Управління) та відділу з розробки Податкового кодексу України. Саме у той час він та Анатолій Фурман - начальник Управління прямих і непрямих податків під керівництвом першого заступника ДПА України Олексія Шитрі постійно працювали над підготовкою проектів основних законодавчих актів про Державну податкову службу України.
Апогеєм діяльності Івана Івановича було фахове і плідне виконання функціональних обов'язків головного Управління (пізніше Департаменту) апеляції ДПА України. За його спогадами у 1997-2008 роках надійшло майже 94 тисячі скарг платників податків на рішення органів і що внаслідок ретельного розгляду скасовано 21% постанов на суму понад 11.5 мільярдів гривень. Звичайно, він чітко розумів, що податківці і платники податків обов'язково мають бути доброзичливими партнерами, їх обопільно повинні єднати чесність, доброзичливість і порядність, тому й взявся узагальнити законодавчі аспекти і практику врегулювання спорів між ними та підготував значну за обсягом (560 стор.) книгу «Податкові апеляції: досудове врегулювання спорів податковими органами».
Книга охоплює питання апеляційної процедури, в ній наводиться міжнародний досвід вирішення податкових спорів, відповіді законодавчі та нормативні акти, роз'яснення з питань податкових апеляцій, словник фінансових термінів. До того ж книга як посібник, має прикладний характер, корисна економістам, бухгалтерам, працівникам ДПС та широкому загалу читачів.
Звісно, це - архіважлива, але не єдина творча праця Івана Лонюка. Він написав ще ряд монографій з питань організації правового забезпечення діяльності податкової служби, водночас кілька років був членом редакційної колегії журналу «Вісник податкової служби України».
Ні, зовсім невипадково за багаторічну плідну та творчу працю Іван Іванович вшанований званням «Заслужений економіст України», нагороджений низкою відомчих відзнак.
Чесно, іноді думаю, може основне благо в тому, що людину поважають при житті і пам'ятають опісля. Читаємо, наприклад, замітку в газеті «Консультант» ( за 15 грудня 1998 рік), а в ній - мова про Івана Лонюка:
«Поважаю його за надзвичайно серйозне ставлення до службових обов'язків»,
а ще він «розумна поміркована і врівноважена людина з почуттям високої
відповідальності за доручену справу».
Сергій Панфілов, ветеран війни фінансист-податківець із 50-річним стажем роботи.
«Уміє прискіпливо добирати і розставляти спеціалістів, здатних
працювати в податкових органах».
Василь Семененко, заступник начальника Управління апеляцій.
«Освічена й врівноважена, доброзичлива, порядна людина. Розсудливий,
принциповий та відповідальний».
Анатолій Фурман, начальник Головного управління прямих податків.
«Постійно напружена праця з відкладанням відпочинку на послідуючі періоди,
коли вся нагальна робота буде здійснена, підкосила його здоров'я на злеті
чоловічого повноліття та життєвої мудрості.
Наприкінці 2012 року він знову повернувся до Чернівців, щоб спочивати
вже вічним сном. Така була його остання воля».
Ганна Миколаївна, дружина Івана Івановича.
Підсумково, як колега і автор замітки, щиро бажаю, щоб Івану Івановичу земля була пухом, а все хороше і корисне, що він здійснив, як і він, завжди були в нашій пам'яті. Очевидно має рацію іспанський драматург Лопе де Вега, стверджуючи, що ніколи не помирає той, чиє життя пройшло світло і чесно.
Олексій Чуприна, ветеран ДПС України, голова комісії по зв'язках
з громадськістю, член Національної спілки журналістів України