ЗАТВЕРДЖЕНО
наказ ДПА України
14.04.10 № 248
Узагальнююче податкове роз’яснення щодо
супроводження державного мита
У роз’ясненні вживаються такі скорочення:
Закон України від 25 червня 1991 року № 1251-XII „Про систему оподаткування” з відповідними змінами і доповненнями – Закон № 1251-ХІІ;
Закон України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII „Про нотаріат” – Закон №3425 - ХІІ;
Закон України від 25 березня 2005 року №2505-IV „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України” – Закон № 2505-IV;
Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року №7-93 „Про державне мито” з відповідними змінами і доповненнями – Декрет;
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року №435 - ІV – ЦК України;
Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року №1798-ХІІ – ГПК України;
Цивільно процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року №1618-ІV – ЦПК України;
Інструкція про порядок обчислення та сплати державного мита, затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 року №15 і зареєстрована у Міністерстві юстиції України 19 травня 1993 року за №50, – Інструкція.
Державне мито згідно із Законом 1251-XII віднесено до загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів). Порядок справляння державного мита в Україні регулюється Декретом. Порядок обчислення та сплати державного мита – Інструкцією.
Державне мито справляють: суди, господарські суди, державні нотаріуси, які працюють у державних нотаріальних конторах, уповноважені на вчинення нотаріальних дій, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних міських рад, де немає нотаріусів, органи МВС України, МЗС України, органи, які займаються реєстрацією паспортів громадян, органи реєстрації актів цивільного стану, органи, які видають дозволи на право полювання та рибальства, та інші органи.
Державне мито справляється за ставками у розмірах частин неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та у відсотковому співвідношенні до відповідної суми документа (суми позову, вартості відчужуваного майна тощо).
Державне мито сплачується за місцем розгляду та оформлення документів і зараховується до бюджету місцевого самоврядування, крім мита, що справляється з позовних заяв, які подаються до господарського суду, із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови господарських судів, заяв про їх перегляд за нововиявленими обставинами, а також за дії, пов’язані з одержанням охоронних документів (патентів і свідоцтв) на об’єкти інтелектуальної власності, та за подання до Кабінету Міністрів України проекту створення промислово-фінансової групи, яке зараховується до Державного бюджету України.
Державне мито сплачується до подання заяви чи вчинення дій, за які воно справляється, а у відповідних випадках – при видачі документів.
Державне мито сплачується готівкою або шляхом перерахувань із рахунку платника в кредитній установі.
З позовних заяв, що подаються до суду та господарського суду в іноземній валюті, а також за дії та операції в іноземній валюті державне мито сплачується в іноземній валюті. У разі коли розмір ставок державного мита передбачено в частинах офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, державне мито сплачується в іноземній валюті з урахуванням курсу грошової одиниці Національного банку України.
Наприклад:
· за якою ставкою справляється державне мито при нотаріальному посвідченні договору ренти
Відповідно до статті 732 ЦК України договір ренти укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Якщо договором ренти встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату, то відносини сторін визначаються загальними положеннями про купівлю-продаж, при передачі майна безоплатно – положеннями про договір дарування, якщо це не суперечить суті договору ренти (стаття 734 ЦК України).
Слід зауважити, що нотаріальне посвідчення договорів відчуження житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншого нерухомого майна провадиться за місцем розташування вказаного майна або місцезнаходженням однієї із сторін правочину (стаття 55 Закону 3425-XII).
Відповідно до п. 48 Інструкції при обчисленні суми державного мита за посвідчення договорів відчуження житлових будинків, квартир, дач, садових будинків, гаражів, а також іншого нерухомого майна, що перебуває у власності фізичних або юридичних осіб, вартість таких договорів приймається виходячи із суми договору, але не нижче його інвентаризаційної або балансової вартості з урахуванням коефіцієнтів індексації вартості цих об’єктів та зносу на момент відчуження, що вказується у довідках-характеристиках бюро технічної інвентаризації.
Крім того, сума договору встановлюється за погодженням сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами. При визначенні суми договору сторони можуть використовувати незалежну експертну оцінку, проведену суб’єктом оціночної діяльності – суб’єктом господарювання відповідно до Закону України від 12 липня 2001 року №2658-ІІІ „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”.
Отже, якщо сума договору (експертна оцінка нерухомості) є меншою за інвентаризаційну або балансову вартість нерухомості, що вказується у довідках-характеристиках бюро технічної інвентаризації, то державне мито справляється від вартості будівель і споруд за даними бюро відповідно до підпунктів „а” і „д” пункту 3 статті 3 Декрету.
· звільнення міської ради від сплати державного мита при подачі позовних заяв до суду
Перелік фізичних та юридичних осіб, які звільняються від сплати державного мита, а також дій, за які не сплачується державне мито, наведено у статті 4 Декрету. Зокрема, пунктом 11 статті 4 Декрету визначено, що від сплати державного мита звільняються органи місцевого та регіонального самоврядування за позовами до суду або господарського суду про визнання недійсними актів інших органів місцевого та регіонального самоврядування, місцевих державних адміністрацій, підприємств, об’єднань, організацій і установ, які ущемлюють їх повноваження, за позовами до суду або господарського суду про стягнення з підприємства, об'єднання, організації, установи і громадян збитків, завданих інтересам населення, місцевому господарству, навколишньому середовищу їхніми рішеннями, діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів місцевого та регіонального самоврядування та за позовами до суду або господарського суду про припинення права власності на земельну ділянку або у зв’язку з невиконанням умов договорів оренди орендарями земельних ділянок державної та комунальної власності.
· щодо сплати державного мита митними марками
Відповідно до Інструкції державне мито сплачувалось митними марками при видачі відповідного документа за реєстрацію місця проживання та видачу щорічної контрольної картки обліку добутої дичини і порушень правил полювання, і квитків рибалок. Пунктом 8 розділу ІІ Інструкції передбачено, що у разі відсутності митних марок державне мито сплачується до кредитних установ готівкою.
Слід зазначити, що основним законодавчим актом, який регулює засади функціонування платіжних систем в Україні та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, є Закон України від 5 квітня 2001 року №2346- ІІІ „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”.
Відповідно до статті 4 цього Закону для проведення переказу можуть використовуватися кошти як у готівковій, так і в безготівковій формі.
Види безготівкових розрахунків визначаються законами та прийнятими на їх основі нормативно-правовими актами Національного банку України.
Отже, порядок здійснення безготівкових розрахунків в Україні регулюється Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21.01.04 №22 і зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 29.03.04 за №377/8976, якою не передбачено здійснення розрахункових операцій митними марками.
· щодо повернення державного мита (судового збору)
Сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках, передбачених статтею 8 Декрету, зокрема:
внесення державного мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством;
повернення заяви (скарги) або відмови в її прийнятті;
припинення провадження у справі або залишення позову без розгляду, якщо справа не підлягає розглядові в суді чи в господарському суді, а також коли позов подано недієздатною особою;
скасування в установленому порядку рішення суду.
Основною умовою для повернення державного мита є подання заяви платником до відповідної установи, що справляє мито, протягом року з дня зарахування його до відповідного бюджету.
Крім того, державне мито повертається органами Державного казначейства України за умови, якщо до заяви платника додано висновок (ухвалу суду, господарського суду, в інших випадках довідку установи, яка справляла мито) про обставини, що є підставою для повного або часткового повернення державного мита, а також оригінали документів, що підтверджують сплату державного мита (пункт 17 Інструкції). Ці положення викладено в Порядку повернення платникам помилково та/або надміру сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів), затвердженому наказом Державного казначейства України від 10.12.02 №226, зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 25.12.02 за №1000/7288.
· щодо правильності справляння державного мита при нотаріальному засвідченні вірності копій документів
Державне мито за нотаріальне засвідчення вірності копій документів та витягів з них (за сторінку) справляється у розмірі 0,01 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і вираховується виходячи з розміру зазначеного неоподатковуваного мінімуму, що діє на день сплати державного мита.
За засвідчення копій і витягів з документів державне мито справляється з кожної сторінки документа незалежно від формату і кількості рядків.
При засвідченні вірності кожної копії одного документа (коли на прохання особи видається кілька копій) державне мито стягується виходячи із кількості засвідчених документів (за дві копії документа, який складається із 1 сторінки – 0,02 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, за три – 0,03 і т.д.)
· як справляється державне мито при подачі апеляційної скарги до Апеляційного господарського суду на ухвалу місцевого господарського суду про залишення позову без розгляду
Відповідно до підпункту „г” пункту 2 статті 3 Декрету державне мито із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про перегляд їх за нововиявленими обставинами, справляється у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру – 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми (у редакції Закону України від 7 березня 2002 року №3096-ІІІ).
Порядок подання позову і сплати державного мита визначено ГПК України, зокрема, відповідно до статті 94 ГПК України апеляційна скарга (подання) подається (вноситься) до суду у письмовій формі і до неї додаються докази сплати державного мита.
Пунктом 3 статті 97 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга (подання) не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо до скарги не подано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі.
Відповідно до статті 45 ГПК України та статті 208 ЦПК України ухвала суду є одним із різновидів судових рішень.
Слід зауважити, що апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду (стаття 106 ГПК України).
Враховуючи викладене, при подачі апеляційної скарги до Апеляційного господарського суду на ухвалу місцевого господарського суду про залишення позову без розгляду державне мито сплачується відповідно до підпункту “г” пункту 2 статті 3 Декрету.
· Які діють ставки: при подачі позовних заяв до Господарського суду, із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про перегляд їх за нововиявленими обставинами
Справляння державного мита в Україні регулюється Декретом, яким визначено платників державного мита на території України (фізичні та юридичні особи – за вчинення в їх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами), об’єкти справляння державного мита, тобто, за що саме воно справляється, розміри ставок державного мита та порядок його сплати.
Законом 2505-IV, який набрав чинності з дня опублікування (опубліковано 31.03.05 №58-59 „Урядовий кур’єр”), внесено зміни до чинного законодавства, зокрема до Декрету.
Таким чином, підпункт „а” пункту 2 статті 3 Декрету викладено у новій редакції і, починаючи з 31 березня 2005 року ставка державного мита, що справляється із позовних заяв майнового характеру, які подаються до господарських судів, визначена у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, вираховується виходячи з розміру зазначеного неоподатковуваного мінімуму, що діє на день сплати державного мита (не менше 6 х 17 = 102,0 грн. і не більше 1500 х 17 = 25500,0 гривень).
Приклад:
1. Позивач, який відповідно до чинного законодавства не має пільги щодо сплати державного мита, звернувся до господарського суду з позовною заявою майнового характеру до відповідача в сумі 2600000,0 грн., сума державного мита, що сплачується позивачем перед поданням позовної заяви, становить:
2600000,0 х 1% = 26000,0 гривень.
Проте згідно з вищезазначеною нормою Декрету (підпункт „а” пункту 2 статті 3) сума державного мита не повинна перевищувати верхньої межі –25500,0 гривень. Тому державне мито, що підлягає сплаті в дохід державного бюджету, становить 25500,0 гривень.
2. Позивач у позовній заяві просить господарський суд стягнути з відповідача 9000,0 гривень. Ціна позову становить 9000,0 гривень. Державне мито:
9000 х 1 % = 90,0 гривень.
Оскільки нижня межа – 102,0 грн., сума державного мита за даним позовом становить 102,0 гривні.
Слід зауважити, що до внесення відповідних змін ставка державного мита за вищезазначені дії становила 1 відсоток ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про перегляд їх за нововиявленими обставинами, справляється державне мито в розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру – 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми (підпункт “г” пункту 2 статті 3 Декрету).
Порядок подання позову і сплати державного мита визначений ГПК України, зокрема, відповідно до статті 55 ГПК України ціну позову визначає позивач, у випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею. Інструкцією визначено, що державне мито сплачується до подання позовної заяви або заяви про перегляд її за нововиявленими обставинами.
Статтею 63 ГПК України передбачено, що у разі несплати державного мита у встановленому порядку та розмірі, позовна заява і додані до неї документи повертаються без розгляду.
Також повідомляємо, що з позовних заяв, які носять одночасно майновий і немайновий характер, державне мито сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового характеру, і за ставками, встановленими для позовних заяв немайнового характеру.
· Про справляння державного мита за видачу свідоцтва про право на спадщину з урахуванням Закону України від 5 березня 2009 року №1110-VI „Про внесення зміни до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” щодо державного мита за видачу свідоцтва про право на спадщину”
Відповідно до статті 19 Закону №3425-ХІІ державні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють державне мито у розмірах, встановлених чинним законодавством, а згідно з статтею 31 цього ж Закону приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом та громадянином або юридичною особою. Крім того, Указом Президента України від 10 липня 1998 року №762/98 „Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій” встановлено, що розмір плати, яка справляється за вчинення нотаріальних дій приватними нотаріусами, не може бути меншим від розміру ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії.
Cправляння державного мита в Україні регулюється Декретом. Порядок його обчислення та сплати – Інструкцією. Статтею 1 зазначеного Декрету встановлено, що платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, які мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.
Перелік об’єктів справляння державного мита наведено у статті 2, а розміри ставок державного мита – у статті 3 Декрету.
Згідно з пунктом 4 розділу II Інструкції за вчинення дій державними нотаріальними конторами, а також виконкомами сільських, селищних та міських рад державне мито сплачується до вчинення нотаріальних дій.
Підпунктом „ж” пункту 3 статті 3 Декрету було визначено, що розмір ставки державного мита за видачу свідоцтва про право на спадщину одному з подружжя, батькам, повнолітнім дітям, онукам, правнукам, братам, сестрам, діду, бабі та іншим спадкоємцям становить 0,5 відсотка суми спадщини. За видачу свідоцтва про право на спадщину земельної частки (паю), а саме: одному з подружжя, батькам, повнолітнім дітям, онукам, правнукам, братам, сестрам, діду, бабі, державне мито справлялося у розмірі 0,1 відсотка суми спадщини. За видачу свідоцтва про право на спадщину земельної частки (паю) іншим спадкоємцям державне мито справлялося у розмірі 0,5 відсотка суми спадщини.
Слід зазначити, що дії, за які справляється державне мито при спадкуванні, включаються до бази оподаткування іншими податками і зборами, що призводить до подвійного оподаткування і створює додаткове навантаження на платників податків.
Так, вартість будь-якого рухомого та нерухомого майна, отриманого фізичною особою – членом сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення у спадок, оподатковується згідно зі статтею 13 Закону України від 22 травня 2003 року №889 – ІV „Про податок з доходів фізичних осіб” за нульовою ставкою, а вартість майна, отриманого спадкоємцями інших ступенів споріднення, оподатковується податком з доходів фізичних осіб за ставкою 5 відсотків об’єкта спадщини.
В умовах реформування податкової системи при встановленні ставок податків і зборів необхідно врахувати те, що їх розмір повинен визначатися виходячи з фіскальної та компенсаційної функції збору. При цьому, компенсаційна функція має бути інструментом відшкодування державі її затрат на вчинення дій, що мають юридичне значення, враховуючи реальну платіжну спроможність населення.
Таким чином, з урахуванням особливостей оподаткування спадкового майна ідеологія справляння державного мита за видачу свідоцтва про право на спадщину переглянута і встановлена у розмірі покриття витрат держави за видачу відповідного свідоцтва.
Дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та забезпечуючи конституційні права громадян, Верховною Радою України прийнято Закон України від 5 березня 2009 року №1110-VI „Про внесення зміни до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” щодо державного мита за видачу свідоцтва про право на спадщину”, який набрав чинності з 1 січня 2010 року. Цим Законом підпункт „ж” пункту 3 статті 3 Декрету викладено у новій редакції, згідно якої за видачу свідоцтва про право на спадщину державне мито справляється у розмірі 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, враховуючи зміни у законодавстві, протягом 2009 року за видачу свідоцтва про право на спадщину державне мито справлялося у відсотковому співвідношенні до суми спадщини і в залежності від ступеня споріднення громадян, а з 1 січня 2010 року незалежно від ступеня споріднення та суми спадщини (рухомого і нерухомого майна) держмито сплачується у розмірі 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (на сьогодні – 34 гривні).
Статтею 4 Декрету визначено категорії осіб, які звільняються від сплати державного мита за вчинення в їх інтересах будь-яких дій та видачу документів, що мають юридичне значення, а саме:
пункт 16: „громадяни – за видачу їм свідоцтв про право на спадщину:
на майно осіб, які загинули при захисті СРСР і України, у зв'язку з виконанням інших державних чи громадських обов'язків або з виконанням обов'язку громадянина щодо врятування життя людей, охорони громадського порядку та боротьби із злочинністю, охорони власності громадян або колективної чи державної власності, а також осіб, які загинули або померли внаслідок захворювання, пов'язаного з Чорнобильською катастрофою;
на майно осіб, реабілітованих у встановленому порядку; на житловий будинок, пай у житлово-будівельному кооперативі, квартиру, що належала спадкодавцеві на праві приватної власності, якщо вони проживали в цьому будинку, квартирі протягом шести місяців з дня смерті спадкодавця;
на житлові будинки в сільській місцевості за умови, що ці громадяни постійно проживатимуть у цих будинках і працюватимуть у сільській місцевості;
на вклади в установах Ощадбанку та в інших кредитних установах, на страхові суми за договорами особистого й майнового страхування, облігації державних позик та інші цінні папери, суми заробітної плати, авторське право, суми авторського гонорару і винагород за відкриття, винахід, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин та раціоналізаторські пропозиції;
на майно осіб фермерського господарства, якщо вони є членами цього господарства”;
пункт 17: „неповнолітні – за видачу їм свідоцтва про право на спадщину”;
пункт 18:
„громадяни, віднесені до першої та другої категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;
громадяни, віднесені до третьої категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно проживають до відселення чи самостійного переселення або постійно працюють на території зон відчуження, безумовного /обов'язкового/ і гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні безумовного /обов'язкового/ відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років;
громадяни, віднесені до четвертої категорії потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно працюють і проживають або постійно проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що за станом на 1 січня 1993 року вони прожили або відпрацювали в цій зоні не менше чотирьох років;
інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів /партизанів/, які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи;
інваліди I та II групи”.
Отже, чинним податковим законодавством передбачено пільги при оформленні права на спадщину та отриманні спадкового майна як близькими родичами, так і іншими спадкоємцями.
Крім цього, діючий Декрет містить пільги по сплаті держмита малозабезпеченим категоріям громадян та дає можливість місцевим Радам додатково надавати пільги всім іншим категоріям громадян (стаття 5 Декрету).
Також повідомляємо, що Указом Президента України від 26 березня 2009 року №192/2009, який набрав чинності з дня його опублікування (опубліковано – „Урядовий кур’єр” 28.03.09 за №56), визнано таким, що втратив чинність Указ Президента України від 23 серпня 1998 року №932/98 „Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні”, крім частини першої статті 2 зазначеного Указу, яка втратила чинність з 1 червня 2009 року. Тобто, приватні нотаріуси із червня місяця 2009 року мають право видавати свідоцтва про право на спадщину. До того ж, Законом України від 1 жовтня 2008 року №614-VI „Про внесення змін до Закону України „Про нотаріат” внесено зміни у статтю 34 Закону України „Про нотаріат”, який зрівнює у правах щодо вчинення нотаріальних дій приватних і державних нотаріусів. Тобто, дозволяє приватним нотаріусам вчинювати нотаріальні дії, які до цього були недоступні.
Директор Департаменту С.П. Дусяк