Державна податкова служба України
Ключові слова
Вебпортал працює в тестовому режимі. Зауваження та пропозиції надсилайте на web_admin@tax.gov.ua

Огляд правових позицій Верховного суду в податкових спорах (станом на 21.05.2020 р.)

опубліковано 21 травня 2020 о 17:48

1. Адміністрування та сплата окремих податків, зборів та обов’язкових платежів

1.1. Податок на доходи фізичних осіб.

Особи,  засуджені  до  позбавлення  волі,  є  найманими  працівниками  з  особливим статусом  та  обмеженими  трудовими  правами,  а  виправна  колонія  в  цих  трудових відносинах  виступає  роботодавцем,  а  відтак  і  податковим  агентом,  на  якого покладається  обов`язок  з  утримання  та  сплати  сум  податку  на  доходи  фізичних  осіб, військового збору та єдиного внеску із заробітної  плати  таких  осіб.

Умови праці засуджених до позбавлення волі врегульовані положеннями Кримінально-виконавчого кодексу України.

Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг. Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання.

Засуджені до обмеження волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Право на працю засуджених до позбавлення волі реалізується шляхом укладення строкового трудового договору.

При цьому неукладення колонією відповідних трудових договорів із засудженими не скасовує його обов`язок сплачувати податки та збори, а також подавати звітність у встановленому законом порядку.

(http://reyestr.court.gov.ua/Review/88575716, постанова ВС 03.04.2020 справа №580/908/19).

 

Для нарахування податку на доходи фізичних осіб податковим агентом, додаткове благо повинно бути персоніфікованим та пов’язаним із конкретною фізичною особою – платником податків, створювати певні вигоди для такої особи, надаватися податковим агентом та виражатись у формі коштів, матеріальних або нематеріальних цінностей, послуг чи інших видів доходу.

Контролюючий  орган  під  час визначення  додаткового  блага  повинен обов`язково вказувати фізичну особу - платника податків,  у  якої  це  благо  виникає, та період, у якому воно виникло.

Враховуючи, що гарячі обіди працівниками Товариства отримувались з використанням  індивідуальних  магнітних  карток,  які,  в  свою  чергу,  мали  табельний номер  працівника,  суд приходить  до  висновку,  що  Товариство  мало  можливість опрацювати інформацію про те, які саме працівники отримали додаткове благо у вигляді гарячого харчування, а відтак податковий агент зобов`язаний був враховувати вартість такого додаткового блага під час  нарахування,  утримання  та  сплати (перерахування) до бюджету податку з доходу фізичних осіб.

(http://reyestr.court.gov.ua/Review/88062096, постанова  ВС  05.03.2020  справа  №813/6095/15).

 

1.2. Податок на майно.

Наявність спеціального статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування податком на майно.

Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової  нерухомості),  є  фактично  визначальною  родовою  ознакою,  оскільки  не  є  об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто, будівлі, які  використовуються  для  виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Обираючи  за  вихідне  поняття  «промисловість»,  у  зв`язку  з  яким  застосовується  аналізована  податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на  нерухоме  майно,  відмінне  від  земельної ділянки,  не  тільки  і  не  стільки  із  його  статусом  (придатністю  його  застосування  у  виробничому промисловому  циклі  господарської  діяльності  без  конкретизації  видів  промислового  виробництва  та організаційних  форм  у  яких  воно  здійснюється),  а  й  з  використанням  будівлі  з  метою  провадження виробничої  діяльності,  тобто  з  використанням  такої  за  цільовим  призначенням  для  виготовлення промислової продукції.

(http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/87656460, постанова  ВС  (Об’єднана  Палата)  від  17.02.2020  справа  №820/3556/17).

 

1.3. Спеціальне використання лісових ресурсів.

Платники  податків при  складанні  податкової  декларації  з  рентної  плати  за  спеціальне використання лісових ресурсів зобов`язані декларувати всю суму плати,  обчислену  та зазначену суб`єктами  лісових  відносин  у  виданих  ними  спеціальних  дозволах, незалежно від обсягів вирубки, зокрема у разі недосягнення повного об`єму заготовленої деревини,  вказаної  у  відповідному  лісорубному  квитку. 

Чинне  на  час  виникнення спірних  правовідносин  податкове  законодавство  передбачає єдиний випадок здійснення перерахунку рентної плати лісокористувачем - у разі перевищення зазначеної в лісорубному квитку кількості фактично заготовленої деревини.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного  Суду  від  17  вересня 2019 року у справі № 825/589/16 та від 17 грудня 2019 року у справі №825/691/16.

(http://reyestr.court.gov.ua/Review/88431029, постанова ВС від 25.03.2020 справа  № 825/673/16).

 

1.4. Єдиний податок (спрощена система оподаткування).

Юридична особа не може обрати спрощену систему оподаткування, якщо її засновником є іноземна юридична особа, яка оподатковується за правилами іншої держави.

Право платника  податків  перейти  на  спрощену  систему  оподаткування  не  є  безумовним,  а містить  певні  обмеження, зокрема: їх  правовий  статус  та  частка  у  статутному  капіталі  платника,  а  також можливість їх перебування на спрощеній чи загальній системі оподаткування.

Відповідно до пп. 291.5.5 п. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу України, не можуть бути платниками єдиного податку першої-третьої груп суб’єкти господарювання, у статутному капіталі яких сукупність часток, що належать юридичним особам, які не є платниками єдиного податку, дорівнює або перевищує 25 відсотків.

(http://reyestr.court.gov.ua/Review/88431143, постанова ВС 26.03.2020 справа  № 802/256/17-а).

2. Здійснення заходів податкового контролю

Повноваження контролюючого органу щодо зміни дати початку проведення перевірки у разі настання обставин, які перешкоджають початку її проведення у визначений наказом строк, та визнання таких обставин контролюючим органом поважними, є його дискреційними повноваженнями.

Правова природа наказу як розпорядчого документу керівника установи допускає на практиці можливість унесення до нього змін шляхом видання нового наказу, наприклад, у разі виникнення обставин, які роблять виконання такого документа або окремого його пункту фактично або юридично неможливим, або ж ускладнюють його виконання.

Платник  податків  має  право  бути  повідомлений  належним  чином  про дату та час проведення планової перевірки до початку проведення такої, чинне законодавство не містить додаткової вимоги щодо ознайомлення платника з вказаними документами саме за 10 днів до початку проведення такої перевірки за умови надсилання платнику податків  копії  наказу  та  письмового  повідомлення  рекомендованим  листом  з повідомленням про вручення.

Таке правозастосування відповідає позиції Верховного Суду, що висловлена у постанові від 16 квітня 2019 року у справі №3804/6279/16.

При цьому добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції  за  адресою  місцезнаходження,  що  зазначена  в  Єдиному  державному реєстрі  юридичних  осіб  та  фізичних  осіб-підприємців.  У  разі невиконання цього обов`язку  платник  не  вправі  посилатись  на  неотримання  ним  документів  як  на обставину,  що  звільняє  його  від  настання  у  зв`язку  з  цим  негативних  для  такого платника наслідків.

(http://reyestr.court.gov.ua/Review/88359615,  постанова  ВС  20.03.2020  справа  №804/1318/18.)


3. Застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Введення мораторію на задоволення вимог кредиторів не забороняє контролюючим органам нараховувати як поточні податкові зобов`язання та штрафні (фінансові) санкції за ними, так і податкові зобов`язання, що виникли до, а виявлені після порушення провадження у справі про банкрутство платника податку, а також штрафи за їх невиконання.

Заборона  щодо  нарахування  неустойки  (штрафу,  пені),  застосування санкцій  протягом  дії  мораторію  на  задоволення  вимог  кредиторів  стосується невиконання  чи  неналежного  виконання  грошових  зобов`язань  і  зобов`язань  щодо сплати  єдиного  внеску  на  загальнообов`язкове  державне  соціальне  страхування, податків  і  зборів  (обов`язкових  платежів),  термін  виконання  яких  настав до  дати введення  мораторію,  і  не  поширюється  на  поточні  зобов`язання  (зобов`язання,  які виникли після цієї дати)  боржника. 

Боржник,  стосовно  якого  порушено  провадження про  визнання  банкрутом  і  введено  мораторій  на  задоволення  вимог  кредиторів, звільняється  від  відповідальності  лише  за  невиконання  зобов`язань,  щодо  яких запроваджено  мораторій.  За  поточними  зобов`язаннями  боржник  відповідає  на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Такий правовий висновок сформульовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду  справ  щодо  податків,  зборів,  інших  обов`язкових  платежів  Касаційного адміністративного суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 2340/4157/18.

(http://reyestr.court.gov.ua/Review/88886222, постанова ВС 23.04.2020 справа  № 813/3342/16).

 

Датою, з якої обчислюється 1095-денний строк, впродовж  якого  може  бути  накладений  штраф за несвоєчасну сплату,  -  є  дата  сплати  узгодженої  суми податкового  зобов`язання,  а  не  дата,  на  яку  припадає  закінчення встановленого законом строку сплати узгодженого грошового зобов`язання. З останньої обчислюється тривалість  прострочення,  яка  не  повинна  перевищувати  1095  днів  до  накладення штрафу.

(http://reyestr.court.gov.ua/Review/88601099, постанова ВС 03.04.2020 справа №640/1091/19).

 

Несплата (неперерахування) податків податковим агентом до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків є підставою для  накладення штрафу

Приписами статті 127 Податкового кодексу України встановлено відповідальність  платника  податків,  в  тому  числі  і  податкового  агента,  саме  за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) з кількості разів  допущених  таких  порушень протягом певного періоду часу.

Статтею  127  ПК  встановлено  міру  відповідальності,  яка  покладається  на  платника податків,  у  тому  числі  і  на  податкового  агента,  саме  за  несплату  (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при цьому розмір штрафних санкцій за вчинення такого  порушення  визначається  (обчислюється) не  відповідно  до  часу  затримки  такої  несплати  (як  передбачено  статтею  126  ПК),  а залежно від кількості допущених порушень протягом певного періоду часу.

Тобто, склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу. Відтак, несплата (неперерахування) податковим агентом до або під час виплати доходу  на користь іншого платника податків є підставою для  накладення штрафу згідно з  ст. 127 ПК України. Кваліфікуючою ознакою для  застосування  відповідальності  відповідно  до  ст.  127  ПК України в такому спорі є порушення  саме податковим агентом встановлених правил  щодо  утримання  податку  у  джерела  виплати  доходу.  Джерелом  виплати  доходу  є заробітна плата, з якої податковим агентом утримано податок на доходи фізичних осіб, але не перераховано у встановлені  терміни до бюджету.

Розмір штрафних санкцій визначається з урахуванням кількості разів допущених податкових правопорушень, незалежно від того, чи виявлено такі порушення контролюючим органом в межах однієї перевірки.

Вказані правовідносини були предметом розгляду Колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.01.2020 у справі № 820/11382/15

(http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/87478109, постанова ВС 21.01.2020 №820/11382/15)

 

4. Застосування арешту коштів на рахунках платника податків.

Арешт на кошти платника  податків  накладається  за  наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, та не залежить від  наявності  рішення  контролюючого  органу  про  накладення  арешту на майно платника податків.

Підтвердження або непідтвердження обґрунтованості адміністративного арешту  майна платника  податків  в  судовому  порядку  не  обмежує  право  податкового органу на звернення до суду про застосування арешту коштів на рахунках платника податків, але за умови наявності відповідних підстав, визначених Податковим кодексом України.

(http://reyestr.court.gov.ua/Review/88886127, постанова  ВС  23.04.2020  справа  №814/1342/15).

 

5.  Дотримання вимог законодавства в сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Податковий орган може застосувати лише одну фінансову санкцію у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від кількості виявлених під час перевірки випадків невиконання щоденного друку або створення в електронній формі контрольних стрічок.

Пунктом  5  частини  першої  статті  17  Закону  України  «Про  застосування  реєстраторів розрахункових  операцій  у  сфері  торгівлі,  громадського  харчування  та  послуг»  від 06.07.1995 № 265/95-ВР передбачено, що за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів  доходів  і  зборів  застосовуються  фінансові  санкції  у  розмірі  десяти неоподатковуваних  мінімумів  доходів  громадян  -  у  разі  якщо  контрольну  стрічку  не надруковано  або  не  створено  в  електронній  формі  на  реєстраторах  розрахункових операцій,  або  виявлено  спотворення  даних  про  проведені  розрахункові  операції, інформація про які міститься на контрольній стрічці, створеній в електронній формі.

При  цьому  слід  зазначити,  що  не  виконуючи  протягом  певного  періоду  обов`язок друкувати  або  створювати  в  електронній  формі  контрольні  стрічки,  суб`єкт господарювання  вчиняє  продовжуване  порушення,  що  за  своєю  суттю  є  рядом ідентичних  проступків,  які  вчиняються  неодноразово  з  однаковою  метою,  формою вини,  тими  ж  суб`єктами,  засобами  дії  і  які  складають  у  сукупності  єдине правопорушення.

Суд вважає, що за вчинення порушень, про якій  йдеться  у пункті  5  частини  першої  статті  17  Закону  України  «Про  застосування  реєстраторів розрахункових  операцій  у  сфері  торгівлі,  громадського  харчування  та  послуг»  від 06.07.1995  №  265/95-ВР,  податковий  орган  може  застосувати  лише  одну  фінансову санкцію у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від кількості  виявлених  під  час  перевірки  випадків  невиконання  щоденного  друку  або створення в електронній формі контрольних стрічок.

(http://reyestr.court.gov.ua/Review/88886020, постанова ВС 22.04.2020 справа №822/771/17).