Актуальні питання - відповіді про податкову знижку за окремими видами витрат

Відповіді на актуальні запитання платників податків

1. Чи має право платник податку, який отримує грошове забезпечення, зокрема військовослужбовець та поліцейський, на податкову знижку?

Податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб’єктами господарювання, це документально підтверджена сума (вартість) витрат платника податку – резидента у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів – фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати та/або у вигляді дивідендів, у випадках, визначених Кодексом (пп. 14.1.170 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексуУкраїни (далі – Кодекс).

Порядок застосування податкової знижки передбачений ст. 166 Кодексу.

Згідно з пп. 166.4.2 п. 166.4 ст. 166 Кодексу передбачено, що загальна сума податкової знижки, нарахована платнику податку у звітному податковому році, не може перевищувати суму річного загального оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого як заробітна плата, зменшену з урахуванням положень п. 164.6 ст. 164 Кодексу, крім випадку, визначеного пп. 166.4.4  п.166.4 ст. 164 Кодексу.

Заробітна плата – це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом (пп. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Згідно з Довідником ознак доходів фізичних осіб, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску і Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску», із змінами та доповненнями, доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту), мають ознаку доходу «101», та доходи у вигляді сум грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, відображаються у додатку 4ДФ за ознакою доходу «185».

Відповідно до частини першої ст. 94 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» визначено, що грошове забезпечення, поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Статею 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зі змінами та доповненнями, визначено, що держава гарантує військовослужбовцям, зокрема, грошове забезпечення, до складу якого входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Враховуючи викладене, платник податку, зокрема військовослужбовець та поліцейський, який отримує грошове забезпечення, не має права на застосування податкової знижки.

Право на податкову знижку має фізична особа, яка є найманою особою, виключно до доходів, одержаних протягом року у вигляді заробітної плати.

2. Чи має право отримати податкову знижку платник податку, який скористався пільговим іпотечним житловим кредитом за програмою доступного кредитування житла «єОселя»?

Порядок і умови кредитування за програмою «єОселя» передбачено в постанові Кабінету Міністрів України від 02.08.2022 № 856 (далі – Постанова № 856), якою затверджені умови забезпечення приватним акціонерним товариством «Українська фінансова житлова компанія» доступного іпотечного кредитування громадян України.

Ці умови визначають механізм, критерії та умови забезпечення приватним акціонерним товариством «Українська фінансова житлова компанія» доступного іпотечного кредитування громадян України, а також механізм компенсації приватним акціонерним товариством «Українська фінансова житлова компанія» частини процентної ставки за кредитами, забезпеченими предметом іпотеки, наданими відповідно до цих Умов.

Разом з тим, відповідно до пп. 166.3.8 п. 166.3 ст. 166 Кодексу платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, зокрема нарахованого у вигляді заробітної плати, зменшеного з урахуванням положень пункту п. 164.6 ст. 164 Кодексу, фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати, зокрема, суми витрат платника податку на сплату видатків на будівництво (придбання) доступного житла, визначеного законом, у тому числі на погашення пільгового іпотечного житлового кредиту, наданого на такі цілі, та процентів за ним.

Надання громадянам державної підтримки на будівництво (придбання) доступного житла передбачено Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі – Закон № 800).

Відповідно до частини дванадцятої ст. 4 Закону № 800 порядок надання державної підтримки та забезпечення громадян доступним житлом встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Оскільки постанова № 856 розроблена не у відповідності до Закону № 800, то дія цієї постанови не поширюється на умови, встановлені пп 166.3.8 п. 166.3 ст. 166 Кодексу.

Разом з тим, згідно з пп. 166.3.1 п. 166.3 ст. 166 Кодексу платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, нарахованого у вигляді заробітної плати, зменшеного з урахуванням положень п. 164.6 ст. 164 Кодексу, такі фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати, зокрема, як частину суми процентів, сплачених цим платником за користування іпотечним житловим кредитом, що визначається відповідно до ст. 175 Кодексу.

Враховуючи викладене, платник податку, який скористався пільговим іпотечним житловим кредитом за програмою доступного кредитування житла «єОселя», має право включити до податкової знижки частину суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом за умови дотримання ст. 166 та ст. 175 Кодексу.

3. Чи має право платник податку, який зареєстрований або має статус внутрішньо переміщеної особи, включити до податкової знижки частину суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом, сплачених за звітний рік, якщо об’єкт житлової іпотеки визначено ним як основне місце проживання не з початку звітного року?

Згідно з пп. 166.1.1 п. 166.1 ст. 166 Кодексу платник податку має право на податкову знижку за наслідками звітного податкового року.

Відповідно до пп. 166.3.1 п. 166.3 ст. 166 Кодексу, платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, нарахованого у вигляді заробітної плати, зменшеного з урахуванням положень п. 164.6 ст. 164 Кодексу, фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати, зокрема частину суми процентів, сплачених таким платником податку за користування іпотечним житловим кредитом, що визначається відповідно до ст. 175 Кодексу.

Платник податку – резидент має право включити до податкової знижки частину суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику в національній або іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року.

Таке право виникає у разі, якщо за рахунок іпотечного житлового кредиту будується чи купується житловий будинок (квартира, кімната), визначений платником податку як основне місце його проживання, зокрема згідно з позначкою в паспорті про реєстрацію за місцезнаходженням такого житла (п. 175.1 ст. 175 Кодексу).

Право на включення до податкової знижки суми, розрахованої згідно зі ст. 175 Кодексу, надається платнику податку за одним іпотечним кредитом протягом 10 послідовних календарних років починаючи з року, в якому, зокрема, збудований об’єкт житлової іпотеки переходить у власність платника податку та починає використовуватися як основне місце проживання (пп. 175.4 ст. 175 Кодексу).

До податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема, квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і особу, яка звертається за податковою знижкою (їх покупця (отримувача), а також копіями договорів за їх наявності в яких обов’язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк оплати за такі товари (роботи, послуги) (пп. 166.2.1 п. 166.2 ст. 166 Кодексу).

Копії зазначених у пп. 166.2.1 п. 166.2 ст. 166 Кодексу документів (крім електронних розрахункових документів) надаються разом з податковою декларацією про майновий стан і доходи (далі – Декларація), а оригінали цих документів не надсилаються контролюючому органу, але підлягають зберіганню платником податку протягом строку давності, встановленого Кодексом.

У разі якщо відповідні витрати підтверджені електронним розрахунковим документом, платник податків зазначає в Декларації лише реквізити електронного розрахункового документа (пп. 166.2.2 п. 166.2 ст. 166 Кодексу).

Для документального підтвердження витрат, що включаються до податкової знижки, контролюючий орган не має права вимагати від платника податку надання документів та/або їх копій, які містяться в автоматизованих інформаційних і довідкових системах, реєстрах, банках (базах) даних органів державної влади, інформація з яких безоплатно отримується контролюючими органами відповідно до Кодексу та міститься в інформаційних базах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику (п.п. 166.2.3 п. 166.2 ст. 166 Кодексу).

Відповідно до п. 12 частини першої ст. 2 Закону України від 05 листопада 2021 року № 1871-ІХ «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі – Закон № 1871) реєстрація місця проживання (перебування) особи – внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.

Особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування) (частина перша ст. 4 Закону № 1871).

Загальні вимоги до декларування та реєстрації місця проживання (перебування) особи визначені ст. 5 Закону № 1871.

Громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов’язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні (частина перша ст. 5 Закону № 1871).

Відповідно до частини третьої ст. 26 Закону № 1871 витяг із реєстру територіальної громади – це документ у паперовій або електронній формі, що підтверджує відомості про місце проживання (перебування) особи або інформацію про відсутність таких відомостей на дату та час формування витягу. Порядок формування витягу з реєстру територіальної громади встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, внутрішньо переміщена особа має право включити до податкової знижки частину суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом, фактично сплачених протягом звітного року, за умови визнання такого об’єкта житлової іпотеки як основного місця проживання, зокрема згідно з позначкою в паспорті про реєстрацію за місцезнаходженням такого житла або витягу із реєстру територіальної громади, що підтверджує відомості про місце проживання (перебування) особи.

Таке право у платника податку виникає за результатами звітного року, в якому такий платник податку здійснює реєстрацію місця проживання. При цьому платник податку має право при розрахунку податкової знижки враховувати витрати, понесені протягом всього звітного податкового року.

Слід зазначити, якщо платник податку до кінця податкового року, наступного за звітним не скористався правом на нарахування податкової знижки за наслідками звітного податкового року, таке право на наступні податкові роки не переноситься (пп. 166.4.3 п. 166.4 ст. 166 Кодексу).

4. Чи має право отримати податкову знижку за навчання фізична особа - іноземець, який має посвідку на тимчасове проживання в Україні до 2025 року, працює та проживає із сім’єю в Україні?

Відповідно до пп. 166.4.1 п. 166.4 ст. 166 Кодексу податкова знижка може бути надана виключно резиденту, який має реєстраційний номер облікової картки платника податку, а так само резиденту – фізичній особі, яка через свої релігійні переконання відмовилась від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомила про це відповідний контролюючий орган і має про це відмітку у паспорті.

Порядок визначення резидентського статусу фізичної особи регулюється нормами пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, відповідно якої фізична особа -резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Також, достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи (пп. «в» пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Відповідно до частини першої ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Законними підставами перебування на території України для іноземців та осіб без громадянства є підстави, встановлені Законом України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі – Закон № 3773).

Статтею 5 Закону № 3773 визначено, що іноземці та особи без громадянства отримують посвідку на тимчасове (постійне) проживання.

Реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в’їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону (частина 1 ст. 16 Закону № 3773).

Відмітка про реєстрацію іноземця або особи без громадянства в паспортному документі та/або імміграційній картці або інших передбачених законодавством України документах дійсна на всій території України незалежно від місця перебування чи проживання іноземця або особи без громадянства на території України (частина 2 ст. 16 Закону № 3773).

Частиною 1 ст. 12 Закону України від 05 листопада 2009 року № 1710-VI «Про прикордонний контроль» встановлено, що відмітка про перетинання державного кордону проставляється у паспортних документах іноземців, осіб без громадянства; імміграційних картках іноземців, осіб без громадянства, якщо в їх паспортних документах не передбачено сторінок для відміток про перетинання державного кордону та інших документах у випадках, передбачених законодавством.

У випадках коли при перетині державного кордону України зазначені відмітки у паспортних документах іноземців не проставляються, підтвердженням періоду перебування на території України іноземця має бути довідка, видана йому органами прикордонної служби.

Крім того, відповідно до п. 12 частини першої ст. 2 Закону № 1871 реєстрація місця проживання (перебування) особи – внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.

Особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування) (частина перша ст. 4 Закону № 1871).

Загальні вимоги до декларування та реєстрації місця проживання (перебування) особи визначені ст. 5 Закону № 1871.

Громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов’язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні (частина перша ст. 5 Закону № 1871).

Отже, документами, які підтверджують перебування фізичної особи – нерезидента на митній території України понад 183 календарних днів є паспортний документ та/або імміграційна картка, довідка з прикордонної служби, а також документи, на підставі яких він тимчасово (постійно) проживає в Україні та документи, що підтверджують право власності (користування) на житло, визначене ним як місце тимчасового (постійного) проживання в Україні.

Підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації, яка подається по 31 грудня включно наступного за звітним податкового року (пп. 166.1.2 п. 166.1 ст. 166 Кодексу).

Відповідно до пп. 166.3.3 п. 166.3 ст. 166 Кодексу платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, нарахованого у вигляді заробітної плати, зменшеного з урахуванням положень п. 164.6 ст. 164 Кодексу, витрати у вигляді суми коштів, сплачених платником податку на користь вітчизняних закладів дошкільної, позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та вищої освіти для компенсації вартості здобуття відповідної освіти таким платником податку та/або членом його сім'ї першого ступеня споріднення та/або особи, над якою встановлено опіку чи піклування, або яку влаштовано до прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу, якщо такого платника податку призначено відповідно опікуном, піклувальником, прийомним батьком, прийомною матір'ю, батьком-вихователем, матір’ю-вихователькою.

Згідно з пп. 166.2.1 п. 166.2 ст. 166 Кодексу до податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема, квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і особу, яка звертається за податковою знижкою (їх покупця (отримувача)), а також копіями договорів за їх наявності в яких обов'язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк оплати за такі товари (роботи, послуги).

Копії зазначених у пп. 166.2.1 п. 166.2 ст. 166 Кодексу документів (крім електронних розрахункових документів) надаються разом з Декларацією, а оригінали цих документів не надсилаються контролюючому органу, але підлягають зберіганню платником податку протягом строку давності, встановленого Кодексом (абзац перший пп. 166.2.2 п. 166.2 ст. 166 Кодексу).

У разі якщо відповідні витрати підтверджені електронним розрахунковим документом, платник податків зазначає в Декларації лише реквізити електронного розрахункового документа (абзац другий пп. 166.2.2 п. 166.2 ст. 166 Кодексу).

Враховуючи викладене, фізична особа – іноземець – платник податку на доходи фізичних осіб, який відповідно до вимог пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу підпадає під визначення податкового резидента України, має право на податкову знижку відповідно до пп. 166.3.3 п. 166.3 ст. 166 Кодексу.

5. Чи має право платник податку, який навчається в інтернатурі медичного або фармацевтичного закладу вищої освіти, на отримання податкової знижки за витратами, понесеними на користь закладу освіти за навчання?

Згідно з пп. 166.3.3 п. 166.3 ст. 166 Кодексу платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, нарахованого у вигляді заробітної плати, зменшеного з урахуванням положень п. 164.6 ст. 164 Кодексу, такі фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати, зокрема суму коштів, сплачених платником податку на користь вітчизняних закладів дошкільної, позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та вищої освіти для компенсації вартості здобуття відповідної освіти таким платником податку та/або членом його сім’ї першого ступеня споріднення та/або особи, над якою встановлено опіку чи піклування, або яку влаштовано до прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу, якщо такого платника податку призначено відповідно опікуном, піклувальником, прийомним батьком, прийомною матір’ю, батьком-вихователем, матір’ю-вихователькою.

Пунктом 3 частини третьої ст. 61 Закону України від 01 липня 2014 року № 1556-VII «Про вищу освіту», зі змінами та доповненнями визначено, що до інших осіб, які навчаються у закладах вищої освіти, належить, зокрема, лікар (провізор)-інтерн - особа, яка має ступінь магістра медичного або фармацевтичного спрямування, виконує програму підготовки в інтернатурі за відповідною спеціальністю під керівництвом лікаря закладу охорони здоров’я та закріпленого за ним викладача кафедри закладу вищої освіти, що здійснює підготовку лікарів (провізорів)-інтернів, та бере участь у наданні всіх видів медичної допомоги, передбачених вимогами освітньо-кваліфікаційної характеристики.

Згідно з п. 2 розд. I Положення про інтернатуру, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 22.06.2021 № 1254, зі змінами та доповненнями, інтернатура - форма первинної спеціалізації осіб за лікарськими та фармацевтичними/провізорськими спеціальностями для отримання кваліфікації лікаря-спеціаліста або фармацевта/провізора-спеціаліста.

Програма підготовки в інтернатурі – єдиний комплекс освітніх та практичних компонентів, спланованих і організованих закладами вищої освіти, базами стажування лікарів (фармацевтів/провізорів)-інтернів і закладами охорони здоров’я, в яких лікарі (фармацевти/провізори)-інтерни проходять практичну частину підготовки в інтернатурі з метою забезпечення набуття лікарями (фармацевтами/провізорами)-інтернами компетентностей, необхідних для отримання кваліфікації лікаря-спеціаліста або фармацевта/провізора-спеціаліста, та який ґрунтується на академічній доброчесності, медичній і фармацевтичній етиці та деонтології, доказовій медицині.

Враховуючи викладене, платник податку має право на податкову знижку за витратами, понесеними на користь закладу медичного або фармацевтичного закладу вищої освіти за навчання в інтернатурі протягом звітного податкового року.

6. Чи має право платник податку на отримання податкової знижки за витратами, понесеними на лікування?

До переліку витрат, дозволених до включення до податкової знижки відповідно до пп. 166.3.4 п. 166.3 ст. 166 Кодексу, включається сума коштів, сплачених платником податку на користь закладів охорони здоров’я для компенсації вартості платних послуг з лікування такого платника податку або члена його сім’ї першого ступеня споріднення та/або особи, над якою встановлено опіку чи піклування, або яку влаштовано до прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу, якщо такого платника податку призначено відповідно опікуном, піклувальником, прийомним батьком, прийомною матір'ю, батьком-вихователем, матір’ю-вихователькою, у тому числі для придбання ліків (донорських компонентів, протезно-ортопедичних пристосувань, виробів медичного призначення для індивідуального користування осіб з інвалідністю), а також суму коштів, сплачених платником податку, визнаним в установленому порядку особою з інвалідністю, на користь протезно-ортопедичних підприємств, реабілітаційних установ для компенсації вартості платних послуг з реабілітації, технічних та інших засобів реабілітації, наданих такому платнику податку або його дитині з інвалідністю у розмірах, що не перекриваються виплатами з фондів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування, крім:

а) косметичного лікування або косметичної хірургії, включаючи косметичне протезування, не пов’язаних з медичними показаннями, водолікування та геліотерапії, не пов'язаних з лікуванням хронічних захворювань;

б) протезування зубів з використанням дорогоцінних металів, порцеляни та гальванопластики;

в) абортів (крім абортів, які проводяться за медичними показаннями або коли вагітність стала наслідком зґвалтування);

г) операцій із зміни статі;

ґ) лікування венеричних захворювань (крім СНІДу та венеричних захворювань, причиною яких є побутове зараження або зґвалтування);

д) лікування тютюнової чи алкогольної залежності;

е) придбання ліків, медичних засобів та пристосувань, оплати вартості медичних послуг, які не включено до переліку життєво необхідних, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 розд. XIX Кодексу встановлено, що п.п. 166.3.4 п. 166.3 ст. 166 Кодексу набирає чинності з 1 січня року, наступного за роком, у якому набере чинність закон про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування.

Станом на 01 січня 2024 року закон про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування чинності не набрав, тому податкова знижка по витратах, понесених платником податку на користь закладів охорони здоров’я для компенсації вартості платних послуг з лікування такого платника податку або члена сім’ї першого ступеня споріднення (п.п. 166.3.4 п. 166.3 ст. 166 Кодексу), за наслідками 2023 року не надається.