День пам’яті та примирення

У День пам’яті та примирення ми не покладаємо квітів. Можливо, навіть не можемо обійняти тих рідних, хто здолав ті попелові роки і залишається досі з нами. Не можемо зібратись всією родиною, аби запалити свічку в пам’ять тих, хто поклав свої життя заради наших.

Однак це не применшує нашої вдячності тим, хто подарував нам, без перебільшень, майбутнє. І не применшує нашої туги за тими, хто це майбутнє виборював, але так і не зміг побачити.

У кожного з нас є своя родинна історія, пов’язана з Другою світовою війною. Є фотографії в родинних архівах, фронтові листи або розповіді наших батьків чи дідів, бабусь. Кожна деталь закарбована не просто в пам’яті, а в серцях.

Від того ще гіркіше, що в світі, який боровся за мир, досі розгортаються війни. Одна з яких знов торкається безлічі українських родин.

Тривають і невидимі війни, розв’язані тими, хто звик наживатися на власних співгромадянах. У цього ворога інша зброя в руках, однак сьогодні він залишається великою загрозою добробуту, здоров’ю, а інколи й життю українців.

Сьогоднішній світ диктує нам головні умови: пам’ятати трагічні уроки історії, прагнути миру, але вміти давати відсіч, залишатися людяними, хоробрими та гідними жертв мільйонів.

Ми вшановуємо хвилиною мовчання кожного, хто поклав своє життя в Другій світовій війні. Уклінно дякуємо тим, хто з нами.

І головне, робимо все, аби ніколи знову зло, хай і тимчасово, не взяло верх над справедливістю.

З вдячністю кожному ветерану і вірою в мир,
Голова ДПС
Олексій Любченко